Історик не політик? Грушевський розбудив країну... і приспав

29.09.2011 _ Ігор Голод

Версія для друкуКоментарі4

145 років тому народився Михайло Грушевський, який написав унікальну "Історію України-Русі", але історичним діячем виявився слабким. "Події застали нас не свідомими членами української нації, а громадянами імперії українського походження".

29 вересня 1866 року народився один із найвідоміших персонажів історії України - Михайло Грушевський. Чекісти ж зафіксували його смерть за рік до самої смерті.

Герой і... невдаха

Амплітуда в оцінюванні ролі Грушевського в історії України хитається між його величанням "батько нації" та звинуваченнями цього нашого співвітчизника у... зраді Батьківщині.

З одного боку, історик Ярослав Дашкевич визнав Михайла Сергійовича "творцем самої України". Навіть московська "Независимая газета" за запевняла, що саме він "поклав початок процесу трансформації неісторичної етнографічної маси в історичну українську націю, дав своєму народу історію, яка відрізняла б його від інших народів, а передусім - російського".

Михайло Грушевський у 1895-му. Історику - 29 років

З іншого ж боку, генерал армії Української Народної Республіки (далі - УНР) Юрко Тютюнник стверджував: "Ми слухняно йшли за своїми провідниками. А наші провідники любили Росію". Та навіть він визнав, що в 1917-му "Грушевського усі вважали майже за генія".

"Між крапельками". Грушевський - аналог Кравчука

Oдин із державних секретарів (тобто міністрів) УНР Сергій Шелухин радив лідерам Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) піддати Грушевського та його однодумців психіатричному аналізу "з огляду на їхню повну бездіяльність"...

Та коли відкинути оцінки-крайнощі, то істина виявиться приблизно "посередині" між висновками - без неабиякого внеску Грушевського не було б ані УНР, ані сучасної Української держави, але, водночас, і через його в тому числі помилки Україна увійшла до складу СРСР з усіма відповідними наслідками для неї.

Окремі часописи досі борються з грушевськими та іншою гнилою інтелігенцією

Яким чином Грушевський вплинув на два різні результати? Цей "каталізатор" еволюції народу в націю загальмував її унезалежнення, вочевидь, тому, що унаслідок зміни обставин достоїнства Грушевського трансформовувалися в... недоліки.

Чи могло бути інакше? Навряд, позаяк один із його соратників по Центральній Раді Володимир Дорошенко визнав: "Події не застали нас свідомими своєї мети членами української нації, а громадянами імперії українського походження". Не підданими імперії, а саме громадянами, тобто її свідомими, а не пасивними представниками.

Громадянин... імперії

Щонайменше почасти таким був і "творець самої України". Бо народився 17 березня 1966 року - через три роки після заборони його рідної мови в Російської імперії, унаслідок чого інтелігенти-наддніпрянці формувалися під переважаючим впливом чужоземної культури.

Приміром, батько Грушевського був учителем гімназії, покликаної зросійщити Холмщину. І коли б не сприяв асимілізації українців, то навряд чи піднявся б на наступні щаблі своєї службової драбини, обійнявши посади інспектора й директора народних шкіл.

Українці, які створили Імперію (трилогія)

А позаяк Грушевський визнав у своїх спогадах, що проголосити незалежність УНР від Росії його змусила лише агресія більшовиків, відтак принаймні почасти "громадянином імперії" був вихований і він.

Канонічний образ Грушевського, відомий більшості українців з портрета на 50-гривневій купюрі

І цій обставині не перечить той факт, що Грушевський, як і його батько, був, водночас, патріотом України. У своїх спогадах майбутній голова Центральної Ради свідчив: "Під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив'язання до всього українського - мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне українське почуття".

Коли Михайло дізнався про те, що у рік його народження не вийшло жодного українського видання, то дав собі "ганнібалову клятву" компенсувати ту втрату. І зробив це навіть не сторицею - історик Омелян Пріцак запевняв, що "ніхто з українських вчених не дорівняв Михайлові Грушевському числом своїх публікацій (майже 1800, у тому числі близько 180 книжок), ледве чи багато є вчених у світі, що могли б з ним рівнятися".

 Повернення "Історії України-Русі" Грушевського: як це було у 1988-му

Причому своє оповідання "Бех-аль-Джугур" про боротьбу суданців проти окупантів їхньої країни (більш ніж прозорий натяк українцям) Грушевський опублікував у львівській газеті "Діло" ще 1885 року - коли був гімназистом. А в своєму щоденнику занотував тоді: "Гарно було б зробитись ватажком гурту українського, зробитись, як то кажуть, передовим бійцем усіх хлопців, любящих свою Вкраїну".

Та коли вступив на історико-філологічний факультет Київського університеті, то його батько, зі слів історика Івана Крип'якевича, "наляканий тодішніми студентськими розрухами, побоюючись за гарячу вдачу сина, відібрав від нього слово, що не братиме участі в роботі ніяких студентських гуртків".

І цю поміркованість свого батька Грушевський хоч і частково, а все ж успадкував.

"Дав своєму народові наукову базу"

Щоправда, наприкінці навчання в університеті взяв участь у діяльності нелегального товариства "Громада". І проводив на своїй квартирі таємні сходини українського гуртка у Київській духовній семінарії, яким опікувався.

А після того, як очолив 1894 року у Львівському університеті україномовну кафедрувсесвітньої історії "з особливою увагою на східню Європу", ще й очолив Наукове товариство імені Шевченка, фактично реорганізувавши його в академію наук. А також знайшов кошти для "Української видавничої спілки", яка видала перед Першою світовою до 300 українських книжок.

Дружба Грушевського з Франком: громадське і приватне

Саме завдяки ним, а передусім - творам Грушевського, українці усвідомили себе нацією з давніми державотворчими традиціями й розпочали їх відроджувати. Відтак історик зі США Джеймс Томпсон констатував, що Грушевський дав своєму народові наукову базу національної ідеології.

А водночас - був серед організаторів національного руху. Зокрема, 1899 року - одним з ініціаторів і засновників Української національно-демократичної партії.

Професори-засновники Української Державної Академії Мистецтв у день її відкриття, 5.ІХ.1917. Стоять (зліва направо) Г.Нарбут, В.Кричевський, М.Бойчук. Сидять: А.Маневич, О.Мурашко, Ф.Кричевський, М.Грушевський (голова уряду), І.Стешенко, М.Бурачек. Фото: korolenko.kharkov.com

Натомість у 1908-му - Товариства українських поступовців (далі - ТУП), яке очолив, згуртувавши у ньому більшість українських партій і національно-громадських організацій Наддніпрянщини. Відтак професор Київського університету Флоринський уже тоді констатував, що Грушевський - майбутній... президент Української республіки.

Тож не дивно, що коли він повернувся на початку Першої світової до Києва, то його заарештували й засудили як "австрійського шпигуна" до заслання у Сибіру (щоправда, за Урал усе ж не відправили - проти цього протестували як російські академіки, так і емігранти-українці у США).

"Грушевский создал мову, удалив системообразующие русские слова"

А коли після падіння самодержавства ТУП утворило в Києві Українську Центральну Раду, то її головою безальтернативно обрали саме Грушевського.

Зі слів історика Дмитра Дорошенка, "ніхто в даний момент не підходив більше для ролі національного вождя, як Грушевський, ніхто навіть і рівнятися не міг із ним щодо загально признаного авторитету й тої поваги, якою оточувало його все українське громадянство".

Щоправда, хоч його навіть у енциклопедіях називають ще й президентом УНР, однак голова її уряду Володимир Винниченко засвідчив: "Ані одна Конституція Української Революції - ані Центральної Ради, ані Трудового Конгресу (парламент періоду Директорії 1919 року - ІП) не мають у собі такого інституту, ні такої назви".

Саботажник?

Тож Грушевського величають президентом, радше, з поваги до нього. Але й у цьому випадку істина - "посередині".

Адже цей будитель України не лише вважав тоді межею своїх мрій її автономію у складі Росії, а й боровся проти цілковитого... суверенітету своєї Вітчизни. Навіть особисто зіштовхнув із трибуни Всеукраїнського військового з'їзду лідера самостійників Миколу Міхновського.

"Історія України-Русі" Грушевського фактично є добіркою унікальних архівних документів із влучними авторськими узагальненнями. От би перевидати її сучасною літературною мовою...

Цілковите унезалежнення України допускав лише в тому випадку, коли не вдасться домогтися автономії. Але при цьому суперечив собі, позаяк і запевняв у "слабкості масового руху" українців, і зізнавався в таких своїх побоюваннях:

"Я в тих часах жив в безнастанній свідомості можливості урядового наскоку - трусу, арештування, заслання і т. д."; "всяка спроба самочинності була б задавлена прямо з садичною жорстокістю, і при сій нагоді були б роздавлені початки національної організації".

6 серпня 1917 року Грушевський навіть просив обрати замість нього головою Центральної Ради людину зі сильнішими нервами. Але його вмовили залишитися на своєму посту.

Свято Злуки УНР і ЗУНР (унікальні ФОТО початку XX-го сторіччя)

Та навряд чи тоді радикальніше вів би себе будь-який інший лідер, обраний більшістю тої Ради. Один із її членів Микита Шаповал запевняв, що проголосити УНР змусили делегати третього Всеукраїнського військового з'їзду, котрі "почали гукати, що як Ц. Рада не оповістить скоро України республікою, то вони її візьмуть на багнети!"

Але більшість солдатів-українців уже встигла розчаруватися у Раді й роз'їхатися по домівках. Тим паче, що воякам, які прибували на захист своїх лідерів, відмовляли у харчах і зимовому обмундируванні.

Після того, як Україну очолив гетьман Павло Скоропадський, від активної політичної діяльності відійшов і Грушевський.

Коли ж Директорія, скинувши гетьмана, не реанімувала Центральну Раду, то її екс-голова, чи то образившись, чи то й справді "полівівши", закликав проголосити в Україні "диктатуру трудового селянства і робітництва" та укласти "союз її з иншими рядянськими державами".

Трагічний епілог

Його прізвище навіть фігурувало у справі про путч проти... Директорії. Коли ж вона відпустила Грушевського за кордон, то розпочав переговори з комуністами про своє повернення в Україну.

Заслужив на це компліментами більшовикам і закликами до інтелігентів-емігрантів "співпрацювати з радянською владою". Але після того, як вони допомогли індустріалізувати СРСР, майже усіх їх репресували.

Як Винниченко писав листи Сталіну

Заарештували як "керівника Українського націоналістичного центру", вигаданого чекістами, й Грушевського. А коли він відмовився визнавати ті "свідчення", які з нього "вибили" слідчі погрозами ув'язнити його доньку Катерину, то 5 січня 1933 року справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом - з огляду на його... смерть.

Могила Михайла Грушевського на Байковому цвинтарі в Києві

І все ж не виконали цього вироку одразу ж, а відтермінували його до 25 листопада 1934 року, коли Грушевський справді помер у Кисловодську від сепсису через три дні після операції з видалення фурункула.

Операцію цю провів головний лікар місцевої лікарні, котрий хірургом... не був. А перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом...

Доля членів Центральної Ради в СРСР 

...Академік Володимир Вернадський занотував тоді: "Я вважав і вважаю, що Грушевський зробив величезну справу для відродження українського народу... Велика постать, щоб не казали, яка залишила глибокий слід у національній самосвідомості України".

Ігор Голод
Журналіст (Львів)

80 випадків затримання, нападів і тиску на представників ЗМІ зареєстровано 2011-го в Україні. Дані інституту масової інформації http://tyzhden.ua/Economics/

Таки до Росії?  Ростислав Павленко  Нагнітання емоцій в українсько-російських відносинах, яке дехто поспішив назвати газовою війною, схоже, лишається в минулому

Після зустрічі з Путіним і Мєдвєдєвим нашій владі помітно полегшало. Проте навіть дещиця інформації, яка потрапила після зустрічі в експертні кола, вказує на те, що замість газової війни, схоже, матимемо газову капітуляцію. Зокрема, поновилось обговорення сценаріїв створення консорціуму з управління українською ГТС – Росія нібито «погодилася» не на білоруський (двосторонній із перспективою цілковитого перебирання контролю над трубою Кремлем), а натристоронній формат консорціуму. Щоправда, зважаючи на давні відносини Газпрому і деяких європейських газових компаній, для України такий формат не дуже відрізнятиметься від білоруського.
Тиждень уже прогнозував, що за рішучими заявами українських посадовців цілком може ховатися бажання вирішити проблему ціни на газ у традиційний – корупційний – спосіб. Навіть у розпал обміну інформаційними випадами прем’єр Азаров говорив про можливість допуску росіян до структури, яка створюватиметься на базі нинішнього Укргазвидобування. Ймовірно, «формати» консорціуму навколо ГТС також із цієї сфери.
Читайте також: Диявол у «дрібницях»
Звичка української влади покладатися тільки на власні судження і не довіряти альтернативній інформації зле пожартувала з нею. Керівництву Росії, схоже, вдалося провести дві операції. По-перше, розіграно схему «тиск-послаблення». Непоступливістю Москва доводила Януковича і КО до розпачу, й коли у неформальній обстановцірезиденції в Завидові тиск раптом зменшився, з’явилась емоційна схильність погодитися на «компроміс». По-друге, українську владу, вочевидь, налякали жупелом. Напередодні переговорів Газпром провів чергову акцію з просування свого проекту «Південний потік», підписавши низку документів із європейськими компаніями. Це ще не означає невідворотності побудови цього газогону в обхід України, але чимало представників нашої влади перейнялися проблемою кудись «прилаштувати» вітчизняну ГТС.
Якщо ці тенденції візьмуть гору, РФ суттєво просунеться у взятті під контроль стратегічних галузей української економіки. Отримавши в управління труби, а відтак постачання газу на підприємства, російська сторона зможе створити для останніх такі умови роботи, що чергові СП з передачею їм нашої власності стануть неминучі.
Жовтень, на який заплановані українсько-російські переговори з конкретизації завидовських домовленостей, може стати критичним місяцем у відверненні України від Європи. Росія поспішає реалізувати цей сценарій: схоже, у її відносинах із ЄС закінчується період, коли постачання газу виправдовувало порушення європейських правил.Представники Єврокомісії провели обшуки в німецькому й чеському офісах дочірніх компаній Газпрому за звинуваченнями в цінових змовах і зловживанні становищем на ринку. Європейці довго спостерігали за цими «особливостями бізнесу по-російськи», але нині, схоже, Москву таки примусять грати за правилами.
Така зміна в підході європейців до взаємодії з РФ дає сподівання і на те, що й українську владу примусять виконувати зобов’язання. З огляду на свою історію та ментальні особливості нинішні наші можновладці розуміють тверду позицію й чіткі альтернативи. Якщо зараз представники ЄС наполяжуть на тому, що політичний процес в нашій державі має залишатися в демократичних межах (допуск усіх лідерів опозиції до участі у виборах, вільні вибори тощо), а угоди з Росією не суперечили енергетичним пакетам Єврокомісії (зокрема, Газпром як видобувна компанія не може брати участь в управлінні ГТС), Україна збереже шанс повернутися до Європи.
Читайте також: Путін покличе агентів до звіту

У Слов'янську "тризубівцю" "шиють" організацію вибуху

П'ятниця, 30 вересня 2011, 11:07

Версія для друкуКоментарі2

На Дніпропетровщині 28 вересня був затриманий активіст "Тризуба" імені Степана Бандери Віталій Применко.

Його підозрюють в причетності до організації вибуху в Слов'янську Донецької області.

Як повідомляє блогер Олена Білозерська, зараз Применко знаходиться в РВВС м. Слов'янськ.

26 вересня в Слов'янську водій жінки-підприємця виявив під її машиною підозрілу барсетку з дротами. Він відкинув її вбік, і пролунав вибух, в результаті якого було пошкоджено фасад прилеглого будинку. Люди не постраждали.

Дружина Віталія, Олеся Применко стверджує з усією відповідальністю - в той день її чоловік у Слов'янську не був.

Вона каже, що обвинувачення йому ще не висунули, але, за її інформацією, готуються висунути за статтею 296 ч.4 "Хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для завдання тілесних ушкоджень" (від 3 до 7 років).

Працівники міліції заявили родичам Применко, що "підключені дуже потужні політичні сили, справа на контролі в Києві, і її чоловік обов'язково буде сидіти".

Справу веде старший слідчий облуправління МВС у справах по боротьбі з організованою злочинністю Вадим Баканов.

На Миколаївщині п’яні міліціонери скалічили семеро селян

Дата публікації 30.09.2011 | Автор press

Справжню бійню влаштували співробітники міліції в центрі села Михайлівка Миколаївської області.

Правоохоронці під’їхали на двох машинах і відразу почали бити всіх хлопців підряд. Від їхніх рук постраждали семеро чоловік, двоє з них лежать в лікарні.

Пізно ввечері правоохоронці зайшли у генделик випити і почали чіплятися до їхніх жінок, через що виник скандал і почалася кривава бійня.

Після цих розбірок у лікарні опинилося семеро селян, із них двоє зараз лежать у хірургічному відділенні з переломами та струсом мозку.

Всіх трьох дільничних звільнили з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни – без пільг, пенсії та можливості поновитися на службі.

Проти трьох вже колишніх служивих порушили кримінальну справу. Хто ще, окрім цих дільничних, бив селян – слідство має з’ясувати найближчим часом. Правоохоронці ж кажуть, що нікого, крім них, більше не було.

У міліції запевнили, якщо прокуратура знайде, хто ще з правоохоронців бив людей, то на них чекає таке ж покарання, як і на дільничних.

У нас осталось одно право, право на революцию - Доний

• 85
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5

 (голосов: 1)

Сегодня, 19:21 — Категория: Новости, политика, протесты. Просмотров: 285,  Комментариев: 0

То, что произошло с предприятием, которое печатало футболки - это пример произвола властей и правоохранительных органов, попытки монополизации бизнеса, установление цензуры и уничтожения свободы слова. Устроить провокацию с печатью футболок, какую же потом инкриминировать предприятию - это сознательная акция на уничтожение предприятия. К сожалению, это не единичный пример.

Об этом сообщает народный депутат Украины VI созыва, член фракции Блока «Наша Украина — Народная самооборона» Олесь Доний на своей странице в сети Facebook.

«В последнее время, раздаются голоса из многих областей Украины о попытке монополизировать бизнес со стороны различных структур, по которым стоит Партия регионов. В попытке уничтожения малого и среднего бизнеса входят законодательные инициативы в виде эпопеи с Налоговым кодексом. Поставлена ​​задача не дать родиться среднему классу в Украине. То что мы видим (акция передачи футболки Мишелю Платини) - это реакция общества на такие действия. Где сильнее, где слабее - все зависит от уровня подготовки, региона, но то, что общество в той или иной степени огрызается на произвол властей - это несомненно позитив для страны», -пишет он. 

«В политологии есть такое мнение, что уличные революции происходят раз в поколение. Существуют примеры в Европе, когда авторитарные режимы удерживаются на достаточно долгий период (как в Белоруссии например 20 лет), авторитарный и коррупционный режим основан на контрабанде в Приднестровье (так же 20 лет). Кроме того, есть примеры, когда население наконец сметает режим демократическим путем (как в восточной Германии или во время контрреволюции в Чехии или пример Варшавы и стран Балтии) или недемократическим способом (как в Румынии, где режим был свергнут путем расстрела Чаушеску и его жены). Поэтому различных вариантов, чем завершается авторитарный режим, в истории Европы есть много. Я, как гражданин Украины, хотел бы, чтобы у нас смена власти происходила на выборах, демократическим способом. Другое дело, когда право на выбор у нации будет украдено. В этом плане идут очень плохие симптомы, попытки манипуляции с новым избирательным законодательством, чтобы лишить граждан права на выбор. Тогда, очевидно, останется лишь право нации на революцию», - пишет он. 

Доний подчеркнул, что в Украине достаточно много примеров сопротивления любой несправедливости. Традиции борьбы за независимость в украинцев  есть.

Лидер партии «Гражданская позиция»  Анатолий Гриценко заявил, что пока люди не почувствуют себя гражданами, страна не будет развиваться. 

Беркут не смог пройти через патриотов

Перед аркой, которая ведет к зданию Печерского суда, состоялась драка между правоохранителями и сторонниками экс-премьер-министра Юлии Тимошенко.

Перед входом во двор Печерского районного суда Киева митингующие противостояли "беркутовцам":

Ляпас: Україна потребує якісного оновлення еліти

Ляпас: Україна потребує якісного оновлення еліти

Андрій Скумін 

Коротка мить «квіткового» ляпасаДмитрові Табачнику у виконанні студентки Дарини Степаненко викликала неабиякий резонанс у суспільстві. Публічно здійняти руку на міністра – це вже щось нове. Як згодом стане відомо, то не був індивідуальний подвиг студентки: діяла вона від імені Братства святого Луки, пов’язаного із сумнозвісним Дмитром Корчинським.


Широкий резонанс акції передбачуваний і навіть гарантований. Уже через півгодини після скандалу про вчинок дівчини говорили з трибуни Верховної Ради. Блискавично включилася інтернет-спільнота. Наступного дня історію з ляпасом обговорювали в Шустера на «Першому національному». Посипалися коментарі й заяви. Студради, наче за помахом чарівних ректорських паличок, кинулися засуджувати «хуліганку» Дарину. Озвався навіть президент РФ Дмітрій Мєдведєв, пожартувавши в бік «свого» міністра освіти: дивіться, мовляв, щоб і у вас чогось такого не сталося…
Інформаційна піна почала осідати після вихідних. Найдивніше, що оцінювали переважно дії студентки, хоча треба було говорити й про урядовця, адже «персонажів» було двоє. Корчинський Корчинським, але головним провокатором у цій історії виступив усе ж таки сам міністр Табачник. Те, що він україноненависник, розписано в багатьох публікаціях, в яких міститься аналіз як конкретних дій цього чиновника, так і його публіцистики. Але чому в такому разі президент Янукович досі не звільнив його з посади? Чому залишається глухим до численних протестів і звернень? І якщо, скажімо, міністр-антисеміт в ізраїльському уряді – цілковитий нонсенс, то чому в Україні перед українофобами вмикається зелене світло?
Отож об’єктивно запит на ляпас Табачникові, як і всім представникам влади, які здійснюють антиукраїнський курс, існує, і дивно було б, якби хтось із молодих і гарячих не озвався на нього. Коли влада уникає діалогу із суспільством, коли довкола панує вибіркове правосуддя, а правоохоронні органи обслуговують не закон, а владу, – неминуче з’являється ґрунт для радикалізму.
Читайте також: «Ліца» антипатріотизму*
Втім, залишається чимало запитань і до іншої сторони – суспільства. Чи готове воно контролювати владу? На жаль, ні. Інститути громадянського суспільства в Україні поки що залишаються слабкими. Здавалося б, у такій ситуації тон мають задавати інтелектуали. Але в умовах, коли в країні встановлюється монопольна, напівавторитарна влада, неминуче виникає запит іще й на пристосуванство: за останні рік-півтора спокусі сервілізму легко піддалася значна частина інтелектуальної (за визначенням) «публіки», а то й духовних провідників.
Ректор бунтівної студентки, наприклад, тривалий час ніяк не міг вибрати для себе гідного амплуа – відсторонитися? Засудити? Підтримати? Проігнорувати? І таку метушливу поведінку президент Києво-Могилянської академії пан Квіт демонструє далеко не вперше. Останній кричущий випадок – (не)підписання сумновідомого листа «інтелігенції» на підтримку «курсу реформ Януковича». За цим уже тривалий час проглядає намагання витримати таку собі «середню лінію», аби й вовки були ситі, і ягнята цілі. Втім, що буває з компромісною поставою ягнят, коли хижакові кортить їсти, описав у своїх байках іще Лафонтен.
Є великі претензії й до «патріархів» гуманітаристики, котрі вже давно розводяться про свій месіанізм та інтелектуальну цноту. Замість розбудови в Україні освітнього простору європейського типу, залучення підтримки іноземних колег досередини країни, стимулювання обдарованої молоді, що має досвід роботи й викладання за кордоном, до інтелектуальної праці на Батьківщині, весь креативний дух професури кшталту Мирослава Поповича та Ярослава Грицака в роки незалежності пішов на побудову власного «я», піар у закордонних університетах і телевізійних шоу. В кожному виступі (а власне, виступами всі їхні справи й обмежувалися) можна було почути яскраві вислови, риторичні парадокси, вихваляння причетністю до західного досвіду й цінностей, головним мотто яких було: «Я є! Я маю бути першим!» Шкода тільки, «патріарший» амвон виявився зайнятий охочими чхати на весь цей академічний снобізм, зарозумілість і марнославство.
Схожа вовтузня відбувається в літературі. Якщо всерйоз сприймати деякі презентації та «імпрези», мало б скластися враження поголовної геніальності представників письменницького цеху. До того ж виняткової – яка плекає его і зневажає інших. От тільки не видно нині в ньому титанів. Воно й не дивно: адже не досить, як це робить, приміром, Оксана Забужко, роками котитися за інерцією «польових досліджень…» і навіть у «букетному інциденті» вбачати їхній відгомін. Варто полишити самомилування й поглянути на те, чому в такому жалюгідному стані майстерня слова. Без спроможності тих, хто творить, задавати стандарти якості, прищеплювати їх молодим авторам, опиратися несмаку замість літератури процвітає графоманство. Тому й не дивує, що в Україні бракує лідерів думок.
Догоджання можновладцям набуває різних форм. Важко забути зворушливу сцену, коли перед Ганною Герман, авторкою цілої прозової книжки й за сумісництвом президентської радниці, раптом узявся розшаркуватися сам блаженнійший Святослав, глава Української греко-католицької церкви. Разом із отцем Борисом Гудзяком, очільником Українського Католицького університету. І заодно з «православним комуністом» Борисом Олійником, який до тієї книжчини спорудив напутню передмову. Що їх подвигло на участь у вікопомній презентації? Любов до художнього слова? Гордість за єдиновірну літераторку? Чи все ж її належність до владного сонму?
Отож історія з «квітковим» ляпасом змусила вкотре задуматися про якість влади й суспільства. Так, ми стоїмо по шию в болоті. По один бік – жадібна, жорстока, цинічна, хоч і сповнена внутрішнього страху влада, яка думає, що прийшла до «керма» назавжди; по другий – ми, схожі на людей, про яких писав Шевченко: «А братія мовчить собі, витріщивши очі». Найприкріше, що не чути голосів тих, хто претендує – мав би претендувати (!) на роль провідників. Інтелектуальний, моральний опір повзучому авторитаризмові надзвичайно слабкий. Натомість першу скрипку грають уже перевірені авантюристи, пристосуванці й провокатори. Одні з них протоптали стежку на Банкову, особливо не приховуючи цього. Інші, схоже, прописалися там іще давніше, хоча для публіки продовжують гарячкувати на барикадах, насправді граючи із владою у піддавки.
Найголовніше, що можна закинути кожній із категорій провідників – митцям, ректорам, «совісті нації», «патріархам» і «аксакалам», – це неспроможність відповідати тій високій ролі й суспільним очікуванням, до яких вони мусять дорівнятися з огляду на статус. Адже роль кожного, хто претендує на суспільний авторитет, хто очолює структури, які навчають наступні покоління чи випускають «культурні продукти», покликані сприяти духовному розвитку нації, – допомагати подоланню громадянами в собі раба й совка. Суспільні авторитети – духовні лідери – покликані створювати середовища, в яких народжуватимуться й закріплюватимуться нові стандарти знань, досліджень, пізнання, гідної суспільної поведінки. Не сталося –
принаймні досі.
Тому й залишається відчуття вакууму. І тим голосніше відлуння ляпаса, що прозвучав серед тиші. То, може, досить стрясати повітря словесами на блогах, вправлятися в самопіарі, ділити титули, хизуватися власним лібералізмом, водночас потайки приміряючись до імовірних синекур від влади чи то комфортних зарубіжних грантів? Чи не відповідальніше й чесніше збудувати в освіті й інтелектуальному просторі те, що стало б для суспільства рятівним муром супроти будь-яких зловорожих випадів табачників. Може, тоді в нього з’являться не авантюрні провідники й аморальні авторитети, а справжні, непідробні й відповідальні лідери? Бодай духовні.

Тиждень

"Червонописький продався владі. Уряд виділив його організації 3 мільйони" - учасник мітингу афганців

Сьогодні прем'єр Микола Азаровпідписав Меморандум з "афганцями" та "чорнобильцями". Таку новину передає урядовий портал.

У свою чергу, юрист організації воїнів-афганців "Ніхто крім нас" Петро Рябенко заявляє, що цей документ підписали не всі афганці, а тільки лідер "Української спілки ветеранів Афганістану" Сергій Червнописький:

"Меморандум підписаний не з афганцями, а головою спілки ветеранів війни у Афганістані Червонопиським. Він підписав його не погодивши позицію з іншими учасниками руху афганців. Таким чином, вже позбавив гарантій соціального захисту більше 100 тисяч воїнів-афганців і ще 13 млн людей, яких така доля може спіткати у майбутньому".

Рябенко заявляє, що при підписанні не врахували вимоги учасників мітингу під Верхвоною Радою, який пройшов 20 вересня:

"Нашу організацію не повідомили, що меморандум готовий до підписання. Фактично він написаний на угоду урядовцям. Сьогодні зранку ми були на зустрічі, коли представляли меморандум, але не під час підписання. Хоча Червонописький запевняв, що цього не буде. Червонописький продався владі, бо на зустрічі говорили про фінансування його організації з бюджету. Виділяють їм 3 млн грн, 1,5 млн з них вже перерахували спілці ветеранів війни в Афганістані".

Рябенко заявляє, що організація Червонописького не охоплює усіх афганців: "Вона лише за назвою створює враження, що представляє інтереси афганців. За статутом членами цієї організації може стати будь-який українець, навіть якщо він взагалі не служив".

У Меморандумі йдеться про підвищення пенсій інвалідам війни в Афганістані порівняно з 2010 роком. Також, що Верховна Рада підтримує вилучення з законопроекту окремих розділів перехідних положень. Можливо, лише тих, що стосуються афганців: "Тобто нам пільги залишать, а інші соціальні категорії залишаться сам на сам із владою".

Gazeta.ua

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/politics/_chervonopiskij-prodavsya-vladi-uryad-vidiliv-jogo-organizaciji-3-miljoni-uchasni/402417">Gazeta.ua</a>

У Донецьку чорнобильці розбили намети | Українська правда

У Донецьку чорнобильці розбили намети | Українська правда

Петру Михайленку (КУПР), якого вчора увечері побив «Беркут», стало гірше

Додано: Олексій on 29/09/2011 – 1:50Коментарів ще немає

    

Першому заступнику голови правління ВГО «Коаліція Учасників Помаранчевоі Революціі» Петру Михайленку, якого учора під час мирного зібрання громадян з вимогою скасувати протизаконну постанову про утримання Ю.Тимошенко під вартою жорстоко і безпричинно побили у підворотні два десятки бійців спецзагону міліції «Беркут», на ранок стало гірше.
Про це повідомляє прес-служба КУПР.

«З п’ятої ранку почалися дуже сильні болі в животі і в районі попереку, – розповів Петро, – Через ті муки не міг спати. О 9 ранку забрала «швидка» і відвезла до міської лікарні №5 по вул.Відпочинку, 11, там відразу госпіталізували».

В лікарні довго не могли знайти місця для постраждалого, майже весь день він пролежав на топчані в коридорі. Лише після обіду лікарям вдалося вивільнити місце в палаті. Лікарі констатували забої внутрішніх органів. На цей час Петро Михайленко лежить під крапельницею, очікуючи результатів обстеження. Лікарі заборонили їсти і пити, оскільки вважають, що громадському активісту доведеться робити операцію.

Також повідомляється, що голова правління ВГО «Коаліція Учасників Помаранчевоі Революціі» (КУПР) Сергій Мельниченко вимагає від Генральної прокуратури України порушення кримінальної справи і покарання злочинців у погонах.

Нагадаємо, увечері 27 вересня Петро Михайленко разом з іншими членами ВГО «Коаліція Учасників Помаранчевоі Революціі» (КУПР) брав участь у мирному зібранні громадян з вимогою скасування протиправно призначеного Юлії Тимошенко запобіжного заходу – утримання під вартою. Зібрання проходило без порушення громадського порядку, проте це не завадило спецпідрозділу «Беркут» напасти на людей, застосувати сльозогінний газ і побити, завдавши більшості присутніх, в тому числі жінкам і людям похилого віку, синців і забоїв.
Після цього спецназівці вихопили з групи учасників акції Михайленка і ще одного активіста і потягли до сусідньої підворотні. Активіста кілька разів вдарили і відштовхнули, а Петра Михайленка затягли до підворотні і безпричинно та безпідставно жорстоко побили, після чого кинули напризволяще. Його знайшли товариші і викликали «швидку».

Фото – КУПР