неділя, 3 лютого 2013 р.


В охотничьих угодьях Януковича пристрелили человека

  696   2


Вчера, около 14.30 часов, на территории закрытого охотничьего хозяйства Сухолучье, которое  формально принадлежит гражданину Украины Ивану Тохтамышу и британской фирма Astute Partners Ltd., а фактически является собственностью семьи Януковича, был застрелен местный житель, 59-летний Василий Калюжный, который проживал в соседнем поселке Петровское. Об этом в Фейсбуке сообщает Kostya Krik, ссылаясь на ukrnews24 

Охотничье хозяйство площадью в 30 тыс. гектаров окружено со всех сторон рвом, а въезд  на территорию охраняют подконтрольные Януковичу частные и государственные силовые подразделения. На некоторые хутора, которые расположенные  внутри хозяйства, можно попасть лишь по специальным пропускам. Вход и проезд простым гражданам, категорически запрещен, как теперь стало очевидно, под угрозой смерти.

Причина происшествия никак не комментируется властями, а тем более охранными ведомствами. Сама информация поступила от местных жителей, которых, по их свидетельствованию, запугали «охранники Януковича» запретившие раскрывать какие либо подробности катастрофы.

Корреспондент «Пресса Украины» попытался взять пояснения у охранника закрытого объекта, но сам был задержан на три часа без всяких пояснений вооруженными молодчиками в камуфляжной форме. Затем журналиста насильно усадили в микроавтобус и вывезли в район села Лютиж, которое находится в 20-ти километрах от Вышгорода.

"Деякі українські міністри живуть у Москві"

Генерал-лейтенант Служби безпеки Олександр Скіпальський:
фото: Наталія Чубенко
Генерал-лейтенант Служби безпеки Олександр Скіпальський: "Українці мають хуторянське мислення — пристосовуватися, сховатися, а не боротися у відкритому бою"
— У разі входження в Митний союз, українці цього не сприймуть. Почнеться спротив, — каже генерал-лейтенант Служби безпеки 67-річний Олександр Скіпальський. — У нас дуже великий потенціал захисту. Тисячі офіцерів, які складали присягу, не дадуть просто так здати суверенітет. Чечня видаватиметься Москві походним маршем. Змінилася й багатонаціональна Росія. Читав татарську пресу — настрої дуже радикальні. У разі експансії Росія сама ризикує розвалитися.
Олександр Скіпальський зустрічає в сірих генеральських штанях із лампасами і кителі.
— От, вирішив дістати, — поправляє краватку. Запрошує до кабінету з масивними темно-червоними меблями та шкіряним диваном. На стінах — сувенірні монети в рамах та картини з козаками. Показує на столі вирізьблену з дерева черепаху. — Мрію зробити таке своїми руками. Поки що досвіду мало. Виходять тільки підсвічники, — сміється.
Чому в Україні все йде так важко?
— 25 поколінь українців після Київської Русі жили без власної держави. Мають хуторянське мислення — пристосовуватися, сховатися, а не боротися у відкритому бою.
У 1990-х був шанс, що події підуть інакше?
— Катастрофа в тому, що до влади не прийшли національно-патріотично налаштовані люди. У мене 100-відсоткова інформація, що президент Кравчук прибув на ІІІ з'їзд Руху з указом про призначення Чорновола прем'єр-міністром. Проте прорадянські сили отримали інформацію й не допустити цього альянсу. Включилися спецслужби. Рухівці відмовилися від посад. Заявили, що переходять у конструктивну опозицію. До кого? До своєї держави? Кравчук зробив ставку на стару радянську номенклатуру, що і призвело до теперішнього стану.
Яку роль тоді виконували спецслужби?
— Коли почала заводитися бацила олігархічного капіталу, СБУ не забезпечила рівномірного розподілу національного багатства. Навпаки, в силу особистої зацікавленості тодішніх керівників, допомогла передати його в руки кланів.
Чому так сталося?
— Не відбулося процесу люстрації. Діяти треба було мудро, бо такої кількості агентури колишнього КДБ, як в Україні, не було в жодній із країн соцтабору. Було багато провокацій. Найважливішою операцією російських спецслужб став Харківський собор 1992 року, який проголосив УПЦ Московського патріархату. Потім боротьба перейшла на вищі щаблі. Радники президента Кучми підказували йому пошвидше проводити приватизацію, яку вони ж і контролювали. До влади приходили люди, яких розставляв Дмитро Табачник як голова Адміністрації президента. А національно свідомі кадри вибивали.
Як це відбувалося?
— Президент зупиняє погляд на якійсь кандидатурі й доручає підготувати резюме. Чиновники збирають інформацію, зокрема і в СБУ. Не бажаючи просування цієї людини, в резюме роблять акцент на негативі. Кучма був вимушений ставити тих, кого йому підсовували.
Касетний скандал, історію з Ґонґадзе — робили саме ці люди. Табачник, Литвин, Медведчук — хто з них на посаді голови Адміністрації президента думав за країну? Де резерв національносвідомих, професійних кадрів? Нема. Його вихолостили, розмазали ще в зародку. Хоча люди, які мислять державними категоріями, є і на Донбасі, і у Львові, і в Києві.
Їх до влади не пускають чи вони самі туди не йдуть?
— Не пускають. Але ще фараони писали, що порядних людей у владу треба заганяти палицею. Порядна людина — скромна, не буде пробиватися ліктями, підкупляти.
У чому головна помилка нинішнього президента?
— Він будує владу, що не сприймається українцями, виглядає окупаційною. Навчитися говорити українською — це добре. Ще треба стати українцем у душі — не боротися з нашою культурою, не давати владу людям, які перекручують історію, викрадають архіви. Треба будувати українську Україну. Натомість влада нав'язує все російське.
Янукович це робить свідомо?
— Він легко піддається на байки різних табачників. Ті підкидають йому думку, що можна нехтувати інтересами корінних українців під виглядом захисту інших національностей.
Можливо, ми перебільшуємо втручання Кремля?
— У Росії страшна демографічна ситуація. Християн, православних ось-ось буде менше за мусульман. Нема кого призивати в армію. Україна з її 45-мільйонним населенням є потенційним донором для Росії.
Москва впливає в Україні на багато що?
— Можу з власного досвіду запевнити: призначення головою Нацбанку Ігоря Соркіна, чий батько займає одну з ключових посад у "Газпромі", не відбулося без узгодження з Путіним. Усі фінансові оборудки проходитимуть за погодженням Кремля. Під таким прицілом перебувають також економіка, політика, ослаблені Збройні сили. А в гуманітарній сфері сидять табачники.
На чиєму боці будуть силовики у разі конфлікту?
— По обидва боки.
Ви працювали на посаді керівника СБУ в Донецькій області. Чи тісно тамтешня еліта пов'язана з Росією?
— 90 відсотків вітають Україну. Вітали мою українську мову. Треба було з ними працювати. Я писав доповідну Віктору Балозі (2006 року, тоді він очолював Секретаріат президента. – "ГПУ") з вимогою вести роз'яснювальну проукраїнську роботу на Донбасі. Людям треба дати можливість відчути себе українцями. Вони це сприймуть. Але доповідна лягла під сукно.
Україна впродовж останніх 20 років кілька разів змінювала вектор зовнішньої політики. Як за таких умов працюють спецслужби?
— Вектор не мінявся. Були лише незначні коливання. Справжня зрада настала з підписанням Харківських угод. Випустили затриманих російських розвідників, які нахабно проводили підривну діяльність проти України. Заплющили очі на антиукраїнські організації, 90 відсотків яких утримуються за російські гроші. А безкарність породжує нахабство. Тим часом деякі українські міністри живуть на Арбаті чи Рубльовському шосе в Москві. Туди їхні підлеглі змушені возити документи на підпис.
Кажете про колишнього віце-прем'єра Бориса Колеснікова?
— Навіть у Януковича тьохнуло серце, і він кількох подібних не ввів до складу нового уряду.
Наступні два роки називають визначальними для України. Як вони пройдуть?
— Ліквідувати нашу державу нахабно й відкрито влада не наважиться. Москва сподівається на поступовий рух у її бік. Навіть молекули металів зростаються під постійним тиском. Але наші олігархи теж не хочуть у Росію. Їх там нічого доброго не жде. Тому можливий варіант розчарування Януковича в Росії і поворот до Європейського Союзу. Але в такому випадку треба випускати Тимошенко й Луценка, а не нарікати на європейців, які вимагають звільнити політв'язнів. Підемо в Європу — Росія замовкне. Українці за ментальністю — природні європейці. Нам зручно жити за європейськими правилами. Тому Янукович і надалі балансуватиме.
Скільки треба часу, щоб більшість українців позбулися рабської психології?
— Наступне покоління буде абсолютно вільне. По молоді це добре видно. Тому Росія і поспішає.
27
років працював Олександр Скіпальський у системі Комітету державної безпеки СРСР. Від опера — до керівника контррозвідки армії.

Уполював двох ведмедів
Олександр Скіпальський народився на хуторі Вишнів Любомльського району на Волині. Офіцером хотів стати, коли прочитав у сільській бібліотеці книжку Майн Ріда "Капітан Зірвиголова". Закінчив технічне училище в Єнакієвому на Донеччині, вищу школу КДБ СРСР. Служив на Курилах і Далекому Сході.
З 1991 року — начальник управління військової розвідки. Нардеп другого скликання. З 1997-го — заступник голови Служби безпеки. За 10 років — начальник управління СБУ в Донецькій області.
Заступник голови Республіканської партії, яку очолює Левко Лук'яненко. Любить полювати й рибалити. Мисливські трофеї — два ведмеді з Далекого Сходу. Нині полює тільки кабана. Найбільший рибальський трофей — 4-кілограмовий короп.
Одружений, має двох дорослих дочок.



Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/politics-newspaper/_deyaki-ukrajinski-ministri-zhivut-u-moskvi/480010">Gazeta.ua</a>


"Росія розвалиться на ті ханства й князівства, з яких починала складатися" - автор "Країни Моксель"

Фото: Сергій Старостенко
Володимир Білінський. Народився у 1936 році в місті Дунаївці на Хмельниччині. Навчався в Дніпропетровському університеті на кафедрі мостобудування. У 1959 році отримав направлення в Караганду. Починав майстром мостобудівної бригади. Виходив на пенсію з посади заступника міністра. Збудував близько сотні мостів у Казахстані й Сибіру. "Ніколи не був дуже релігійним чи навпаки антирелігійним. У 1980-х, коли більш-менш можна було ходити до церкви, не робив цього. Бо там розмовляти російською мовою. Треба було звертатися до Бога не від душі, не своєю мовою. Мене від цього коробило." У 1999 році переїхав до України. Одружений. Дружина – Любов Сергіївна – росіянка. Має сина Ігоря й онуків. У середині 1980-х років таємно почав писати книгу "Країна Моксель". У ній спростовує російські історичні міфи. Заперечує слов'янське походження росіян та правдивість "літописних зводів". Називає їх фальшивкою цариці Катерини. Вважає Росію наступницею "Золотої Орди". Розвінчав міф про Олександра Невського. Називає його найбільшим прислужником Орди. Книгу відмовлялися надрукувати в Казахстані. В Україні вийшов тритомник "Країни Моксель" та два томи "Москви Ординської". Живе в Києві.
Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів історик Володимир Білінський.
Чому українці так багато говорять про росіян?
- Колись ми з ними були пов'язані, бо були у складі Російської імперії чи Радянського Союзу. У Львівській чи Волинській області більше розмовляють про Польщу. Митрополія завжди намагається винищити прошарок інтелігенції, нав'язати місцевому народу свою мову. Український народ тричі породжував інтелігенцію. Першу — за часів Київської Русі. У 14-16 століттях поляки намагалися окатоличити українську еліту. Останній здався князь Василь Острозький. Його старший син Януш був вже католиком, а меншого Олександра, який був православним, поляки отруїли. Тоді здавалося, що народ більше не здатний народити нову еліту. Проте спромігся на козаччину, тодішніх полковників, гетьманів. Тоді росіяни русифікували їх. Нав'язали свою мову, культуру, побут. Третій раз еліту сколихнув Тарас Шевченко у кінці 19 — на початку 20 століття. Її винищила більшовицька влада.
Олександр Солженіцин розвінчав російський месіанізм. Говорив, що росіяни найбільше постраждали від комунізму.
- Він свідомо, яким би не був демократом, пропагував російську ідею, шовінізм. У своєму творі "Как нам обустроить Россию" зазначив, що переважна більшість українських та казахських областей мусить увійти в нову Росію. Хоча у 1944-1945 рр він немов би став демократом. Солженіцин заварив кашу стравлювання народів, а розхльобувати її доводилося населенню.
Можливо, твердження, що росіяни шовіністи - це стереотип?
- Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоби ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.
Чому ж тоді багато україномовних, що приїжджають до Києва, переходять на російську?
- Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не розуміють, що рідна мова - це та, яку їм дали батьки, нею можна звертатися до Бога. Так виховала імперія наших людей. Українцю в столиці здається, що завдяки російській він стане "городським". Імперії вже нема. Але Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоби вибити з них рабство. Так вони не мали ні з ким контакту. Нинішнє покоління українців мислить так само, як його батьки за радянського часу.
Як це змінити?
- Потрібно мати свою національну гордість, яка не приноситиме шкоди іншій людині. Радянська влада виховувала людину такою: ти ні про що не думай, квартиру, роботу, освіту тобі держава дасть. Дітей з трьох років забирали в садочки, щоби виховувати її по-своєму. А батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Ви не уявляєте, яким я колись був патріотом Радянського Союзу.
Як ви ставитеся до російськомовних українців?
- Таких немає. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на чужій землі насаджують свою точку зору. Не подобається тобі українське? Їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії. А насаджувати господарям дому свою точку зору – неправильно. Ми ж росіянам нічого не нав'язуємо.
Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії чи СРСР?
- Потрібно розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. Їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі хочуть відродити Російську імперію. Без поняття імперії Росія не зможе існувати у такому вигляді, як тепер. Якщо в Росії відняти історичні міфи, від неї залишиться лише Московське князівство. Москва, Тверь, Разянь були окремими улусами Золотої орди. У 1290-1294 і 1312-1320 роках її столиця Мохши-Наровчат знаходилася по-середині чотирикутника Москва-Ліпецьк-Пенза-Горький. Це "ісконно руская зємля", яка була частиною Золотої орди. Коли на початку 16 століття вона розвалювалася, Москва відокремилася в окреме князівство.
Росія продовжувач традицій "Золотої Орди"?
- Безсумнівно. Там діють ті ж закони і правила.
Які саме?
- Ти начальник – я дурак. Це стовідсотково ординська традиція. Гнути голову перед сильнішим. Учора я слухав промову Обами. Він сказав, що кожна людина – творіння Боже. І не важливо, чи одна з них є президентом, а інша – двірником. Усі вони – багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона розвалиться на ті держави, ханства й князівства, з яких колись починала складатися.
Україна теж розвалиться?
- Ні. Куди нам валитися? Почитайте Геродота. Він каже, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону. Минали тисячоліття, а кордони лишалися незмінними. Тобто так було завжди і так буде. Інша справа, що нас довго привчали, кажучи, що ми зайди. Що слов'яни прийшли на цю землю в 5-6 століттях. Це неправда. Ми на цій землі автохтони. Тобто корінне населення.
Україна теж неоднорідна. Кажуть, що в Центрі й на Заході – ментальність Київської Русі. На Сході й Півдні – ментальність Орди.
- Є таке. Я би окреслив проблему інакше. На Заході й Центрі люди більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Ви ж подивіться на нинішню владу. Чого вони на всі ключові посади тягнуть донецьких? Що, в Києві немає фахівців? Бо стадний рефлекс. Це теж російський, навіть радянський пережиток.
Україна пройшла точку неповернення до Радянського Союзу?
- З точки зору народу - так. А чи влада пройшла — не знаю. Проголошення незалежності і є точкою неповернення. Нинішня влада думає, де їй краще, у Європі чи з Росією. Якщо рухатимемося на схід — це кірка, ломик, кувалда, якщо на захід — зінгер, мерседес, комп'ютер. Молодь вже вибрала. Зміниться 2-3 покоління і українці забудуть про імперію.
Ви писали, що "без хорошого міфу не буває великої нації". Нам він теж потрібен?
- Вони були потрібні у 18-19 столітті. Так будувалися англійська чи іспанська імперії. Поняття держави і супердержави інакше, ніж ще 50 років тому. Сьогодні ні розмір території, ні минуле не впливає на її успіх. Російська влада ностальгує за минулим, коли вона погрожувала будь-кому і її боялися. Пересічному росіянину навряд чи це потрібно.
В Україні велися розмови про створення "козацького" міфу.
- Міф — це вигадка, козаччина — дійсність. Її можна зробити красивою і поетичною. Тобто внести елементи вигадки, але саме явище заперечити не можна. Росія повністю змінила історію. На запрошення Катерини ІІ до Росії приїхали німецькі історики Міллєр, Стріттер, Шльоцер. Вони й написали вигідну історію. 1850-х син президента російської академії наук і міністра освіти Російської імперії Олексій Уваров розкопав 7729 курганів і в жодному з них не знайшов слов'янського поховання. Всю центральну Росію розкопав і знайшов тільки фінські. Тоді Росія вже написала свою слов'янську історію. Проте археологія заперечує це.
Уварова заперечував академік Спіцин, який казав, що насправді Володимирські кургани – слов'янські.
- Звісно, Росія боротиметься. Без міфології в неї немає майбутнього. Російська історія, яка викладалася впродовж останніх 300 років, складається із суцільних неув'язок. Росіяни кажуть, що вони є правонаступниками Новгорода. Кажу, що це древня слов'янська республіка, яку вони нищили з неймовірною люттю. Німці не стріляли по нашій Софії Київській. Не було в них ненависті до пам'ятника старовини. А загарбник москвин у Новгороді знищив усе, що міг. Після загарбання Іваном Грозним там лишилося 850 жителів. А були десятки тисяч. Новгород міг виставити 40 тисяч війська. Тому Москва не може вважатися спадкоємцем слави Новгорода. Не може вовк успадкувати гени з'їденої ним вівці.
Хіба одна людина здатна перебороти 300-річну російську фальсифікацію історії?
- Варто тільки почати. Той професор із Росії, що взявся читати мої книжки, признався, що спочатку хотів спростувати мене. Почав із Куликовської битви. Поїхав туди, обходив усі музеї, кладовища, опитав старих людей. Ніде не знайшов слідів цієї битви. Бо на Куликовому полі за двісті років пошуків не знайшли й ламаного списа. А мали би бути братські могили воїнів, кістяки вбитих коней, зброя й амуніція. Нема нічого, бо й битви не було. Професор усе зрозумів. Відтоді він не викладає стародавньої російської історії. Гидує брехнею.
Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але неможлива без України. Чому?
- Бо імперія стоїть на українських історичних міфах. Російська історія починається чомусь із Києва. А чому не з Москви? Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував у 1272 році Московське князівство? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять. Воліють красти історію в Києва, в українців.
У 1945 році Росія повернула собі втрачені після Першої світової війни землі. Навіть Курили прихопила. Вона здатна здійснити чергові завоювання?
Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання. Це потребує колосальних зусиль. У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну й втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Вже зараз Красноярському краю лишають 11% валового продукту. Решту забирає Москва. Ви думаєте, що в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали вертоліт з генералом Лебедем, який про це говорив, але проблему не вирішили.


Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/history/_rosiya-rozvalitsya-na-ti-hanstva-j-knyazivstva-z-yakih-pochinala-skladatisya-avt/480387">Gazeta.ua</a>

субота, 2 лютого 2013 р.


Олег Соскін: Україну захопив кримінальний «общак». Що робити?  
1 февраля 2013
 Модель управління, яку усталює Янукович та його оточення, важко назвати демократичною. Вона більше нагадує модель управління, яка існує в кримінальних "общаках", і саме з точки зору такого припущення доцільно проаналізувати процеси, які відбуваються в сучасній Україні. Про це написав Олег Соскін, голова Української Національної Консервативної партії, професор Національної академії управління у своєму блозі на Інтернет-ресурсі Вголос.
"Янукович, його сини і найближче оточення дедалі частіше фігурують у ЗМІ під умовним терміном «Сім’я», що пожирає і захоплює навколо себе всіх дрібніших гравців на політичній та економічній картах України. Зрозуміло, що така поведінка не вписується в європейські уявлення про демократичну модель управління. Чи можна тоді зробити припущення, що всю владу в Україні захопила певна кримінальна група, яка переносить свій алгоритм поведінки та управління на весь державний механізм? І з такої позиції спробувати проаналізувати ті процеси, які розгортаються в Україні? Отже, розглянемо гіпотезу, що  держава перебуває під контролем певного кола осіб, в основі якого стоїть злочинне кримінальне угрупування, то як в цій країні можуть прийматися рішення?
Як відомо держава становить набір певних інституцій – економічний блок, фінансовий, силовий, НБУ, СБУ тощо. Існує наука про державне будівництво та стратегічне управління, яка розглядає державу, як  організацію, при цьому населення, яке проживає на певній території формує країну, а країна формує державу, як систему управління всією країною, всім населенням, народом, нацією. В залежності від того, як побудована ця система управління, такий характер і матиме держава.
Але як все це виглядає, якщо держава, її командний апарат і владні висоти захоплюються якоюсь кримінальною групою? За яким алгоритмом функціонує кримінальна група?
Як відомо, кримінальне середовище на пострадянському просторі відрізняється дуже чіткою та жорсткою ієрархією. На вершині піраміди кримінального світу перебувають так звані «воры в законе». Існує припущення, що інститут «воров в законе» був розроблений і втілений в життя радянськими спецслужбами ще в 1930-их роках для того, щоб хоч якось контролювати багатомільйонну армію в’язнів комуністичної імперії. Відповідно, було розроблено цілий кодекс правил для цієї особливої верстви ув’язнених, а також запроваджено специфічну касу взаємодопомоги – так званий «общак». Поступово такі «общаки» почали формуватися не лише в місцях позбавлення волі, але й на свободі, до них перераховували частину своїх незаконних доходів більшість представників кримінального світу. Розпоряджалися «общаками» ті «вори в законі», які користувалися найбільшою повагою та авторитетом у кримінальному середовищі. Впродовж десятків років, попри те, що на офіційному рівні навіть не визнавалось існування в СРСР організованої злочинності, спочатку ЧК, пізніше НКВС, а згодом КДБ контролювало «ворів в законі». За деякими свідченнями, лише в 1970-их років спецслужби почали втрачати контроль над цим кримінальним середовищем, але  на цей момент в «общаках» вже було зосереджено величезні фінансові  ресурси, тому, як припускають, КДБ почало вербувати представників криміналітету для входження в середовище «ворів в законі». Як припускають, «казначеями», які завідували «общаками» в Радянському союзі ставали тільки співробітники КДБ. Відтак, можна висунути версію, що і до сьогодні колишні і теперішні працівники спецслужб мають безпосереднє відношення до «общаків».
Отже, якщо припустити, що кримінальна група стала на чолі держави, то чи буде вона міняти свій алгоритм управління? Зрозуміло, що не буде, її характер не зміниться, навпаки, вона перенесе свою  природу, характер і модель управління на ту державну систему, яку захопила. І чим більше вона буде розповсюджувати свій вплив, тим більше вона розповсюджуватиме і застосовуватиме ці прийоми.
Як відомо, «общаками» в кримінальному світі розпоряджаються «злодії в законі», але найважливіші рішення приймаються на так званих «сходах» – з’їздах найбільш авторитетних представників злочинного світу. Зокрема, як стверджують автори монографії про професійну злочинність, на таких «сходках» відбувалося вироблення злодіївської політики, вирішувалося питання кримінального бізнесу, розподілу сфер впливу, розподілялися обов’язки щодо наповнення «общака», розглядалися питання щодо застосування санкцій до злодіїв, які порушили волю «сходки» чи кодекс поведінки «злодія в законі», призначалися «смотрящі» над певною територією чи сектором бізнесу.
Отже, в цьому середовищі вся власність належить кримінальній групі. Ця група користується всіма грошима, розробляє відповідні проекти. Якщо припущення про те, що на чолі всієї країни стоїть певна кримінальна група, вірне, то логічно також припустити, що такі афери, як купівля бурових платформ, так званих «вишок Бойка», коли з державного бюджету за ці установки було заплачено суму, яка вдвічі перевищує ринкову, розроблялися якраз на такій «сходці». Ймовірно, там же могло прийматися рішення про рейдерське захоплення підприємств, які виробляють мінеральну воду «Боржомі», чи «Укргазвидобування», про укладання угоди з «Шелл» щодо сланцевого газу, чи про будівництво LNG-терміналу. Зрозуміло, що окрім основних питань, під час сходки ще є пункт «різне». До цього різного можуть належати якісь дрібні питання, наприклад, хтось у Києві в елітному Печерському районі поклав око на землю, де розташований будинок вчительки Ніни Москаленко, хтось інший хоче отримати ще якусь власність. Тобто кожен вирішує свої питання, має свою сферу відповідальності і веде певний бізнес.
Але для діяльності цього кримінального угрупування  потрібно, щоб була якась фінансово-корпоративна група, за допомогою якої можна спокійно здійснювати так звану приватизацію, купувати гірничо-збагачувальні підприємства, комбінати, заводи, фабрики. Оскільки перелік таких промислових об’єктів є обмеженим, то зрозуміло, що така група по мірі свого розвитку повинна вступити в конфлікт з іншими групами – зовнішніми і внутрішніми. Коли вона вступає в конфлікт із зовнішніми групами, починаються кланово-корпоративні війни. Наприклад, зараз відбувається війна між «Сім’єю» і Коломойським, Ярославським, Хорошковським. В цілому ж криворізько-донбаський баронат на сьогоднішній день суттєво підірвав позиції фінансово-копоративної групи Тимошенко. Також підірвані сімейні групи Кучми-Пінчука, Ющенка.
Логічно припустити, що наступною фазою розвитку цієї моделі стануть внутрішньосімейні конфлікти. Вже зараз можна помітити, певні конфлікти всередині криворізько-донбаського баронату. Наприклад, впродовж січня два заводи, які входять у корпорацію «Індустріальний союз Донбасу», що контролюється Тарутою, програли 4 судових справи гірничо-металургійній групі компаній «Метінвест», 71,25% акцій якої належать Ахметову. Схоже, що розпочався також конфлікт між «Сім’єю» і Шуфричем, поступово на периферію відходить Фірташ, який пов’язаний з ресурсами російських кланово-корпоративних груп. Тому можна висунути версією, що логічним завершенням цього процесу стане зіткнення між найбільш потужними гравцями всередині цієї групи, всередині цього устрою, який сформований за принципами «общака», коли Янукович зі своїми синами і найближчим оточенням повинен буде зіткнутися у смертельному поєдинку з групою Ахметова.
Але поки справа дійде до фінальної битви, з шахівниці мають зникнути всі інші фігури – як фінансово-економічні, так і політичні. В першу чергу це стосується лідерів «Батьківщини», «УДАРу», Соціал-Національної партії («Свобода»). Тому представники всіх фінансових кланово-корпоративних груп та різних політичних утворень у Верховній Раді мають відкинути ілюзії, що вони можуть досягнути успіху за допомогою сепаратної діяльності. Донбаський баронат знищить усіх – і зовнішніх, і внутрішніх конкурентів, а тим паче єнакіївська «Сім’я». Скільки разів ми вже говорили про долю Ахатя Брагіна, Євгена Щербаня, Кушнарьова, Кирпи, Кравченка, Курочкіна?
Тому виграти в цьому протиборстві у них можна тільки шляхом об’єднання зусиль всіх членів фінансово-корпоративних груп та політичної опозиції – як парламентської, так і польової, залучивши до цього лідерів місцевих громад,прошарок малого і середнього бізнесу.
Українська Національна Консервативна партія звертається до всіх опозиційних сил. Час роздумів, сепаратних оборудок, політичних вихилясів минув. Настав час об’єднаної, жорсткої боротьби з єнакіївською «Сім’єю» Януковича", - вважає Олег Соскін.