У пошуках поховання крутян        Де насправді була братська могила героїв Крут? 28 січня, 2016   ▪   Ярослав Тинченко   ▪ У пошуках поховання крутян Загальновідомо, що тіла юних героїв, полеглих під Крутами, знайшли спокій у братському похованні на кладовищі, яке звалось «Аскольдова могила». Навіть у школах нині вчать вірш Павла Тичини, котрий починається словами: «На Аскольдовій могилі поховали їх…» Та ось уже понад 25 років, відколи ми вшановуємо в Україні героїв Крут, виникають запитання про справжнє місце їхнього захоронення. Гіпотетичні координати братської могили крутян було визначено за спогадами киянина й українського емігранта Левка Лукасевича, який у 1960-ті роки приїздив на Батьківщину й начебто відвідував те місце. Він описав територію майже поруч із входом до Аскольдової могили. Одначе та латка землі була густо заповнена похованнями ще від 1880-х років. Вдалося виявити фото, зроблене німецьким фотографом приблизно у червні — липні 1918-го. На ньому видно саме ту місцину, про яку йшлося у спогадах Лукасевича. Але там немає і натяку на існування якоїсь братської чи й просто свіжої могили. Достеменно відомо, що на Аскольдовій могилі було похоронено лише двох крутян. Проте в одній труні й зовсім не у братському похованні, а на родинній ділянці одного з них. Ідеться про Володимира Наумовича та Володимира Шульгина, які обнялись перед смертю — і саме тієї миті їх розстріляли більшовики. Тіла застигли, і в такому вигляді їх ексгумували під Крутами, а пізніше поклали в домовину. Хлопці були поховані поруч із дідом Володимира Наумовича Іоанном Григоровичем, відомим громадським та церковним діячем, політичним емігрантом з Австро-Угорщини. Він помер іще в 1891 році. Не виключено, що ділянка родини Наумовичів була саме в тому місці, яке описав у своїх спогадах Лукасевич. 1934 року, коли кладовище на Аскольдовій могилі знищувала радянська влада, вітчим Володимира Наумовича Олександр Федорович Іванов забрав труну й перепоховав на Лук’янівському цвинтарі поруч з іншими родичами. У 1990-ті залишалися деякі живі свідки того перезахоронення, але ніхто з них не міг відповісти, чому з Аскольдової могили не забрали інших учасників бою під Крутами й чи були вони там узагалі. Читайте також: Бій під Крутами: як відрізнити історичну правду від міфу Дві фотографії (щоправда, поганої якості) з похорону крутян, опубліковані в київській пресі ще 1918 року й передруковані у львівській 1931‑го, дали вагомі підстави сумніватися, що братська могила була саме на Аскольдовій. Багато років ці світлини «вводили у ступор» усіх києвознавців, бо на них зображені об’єкти, які ніхто не впізнавав. На першій — залізничні колії ліворуч і якась дивна фортечна стіна з вежами з правого боку, яких у Києві начебто й не було. На другій — ряди поховань із хрестами, вишикуваних терасами, і на задньому плані — біла цегляна загорожа, за якою хатки. Цих об’єктів у районі Аскольдової могили теж не було. Але підписи до фотографій, зроблені автором іще в далекому 1918-му, не залишали сумнівів стосовно того, яку подію на них зображено: «Братська могила стрільців — студентів і гімназистів, забитих під Крутами» та «Похорони героїв з-під Крут у Києві». ДОСТЕМЕННО ВІДОМО, ЩО НА АСКОЛЬДОВІЙ МОГИЛІ БУЛО ПОХОРОНЕНО ЛИШЕ ДВОХ КРУТЯН.  ЗОВСІМ НЕ У БРАТСЬКОМУ ПОХОВАННІ, А НА РОДИННІЙ ДІЛЯНЦІ ОДНОГО З НИХ Згодом секрет першого фото — із залізничними коліями та муром — вдалося розгадати. Це виявилася сучасна площа Лесі Українки. Аж до 1950-х років там діяла станція, де розвантажували ешелони з військовим майном, бо поруч були склади оборонного відомства. А до 1918-го навіть ходив міський трамвай. Мур із вежами — то було стрільбище (тир) військового училища, яке раніше займало величезний простір, а нині зменшилося до кількох будівель, де міститься Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації. Залишки муру остаточно розібрали, будуючи сучасне приміщення Центрвиборчкому. Площа Лесі Українки та Аскольдова могила — це зовсім різні напрямки. І якщо траурна процесія рухалася від вокзалу Бібіковим бульваром, вулицями Володимирською, Фундуклеївською, Хрещатиком та Олександрівською, вона мала звернути до Аскольдової могили значно раніше, ніж досягнула б сучасної площі Лесі Українки. Тож залишалося незрозумілим, як жалобна хода опинилась у тій точці. Місце зйомки другої фотографії — таємниця для києвознавців і досі. По кілька разів вони дослідили архіви й самі схили Аскольдової могили в пошуках терас, білого кам’яного паркану та сільських хаток на задньому плані. Та все намарне. Несміливі припущення декого з дослідників, що на фото зображено насправді тераси так званого Нового Братського кладовища, яке містилося на Звіринці, відразу сприймалися мало не як блюзнірство. Але не так давно київський колекціонер Віктор Киркевич придбав фотолистівку доброї якості 1918 року саме з таким зображенням, яке публікувала преса. І, звісно, з уже наведеним вище підписом на звороті про поховання героїв Крут. На якісній фотографії вдалося роздивитися не лише кам’яний мур та будиночки над ним, а й тераси, ба навіть ряди могил з однаковими дерев’яними хрестиками, що спускаються ліворуч братського поховання крутян. Маленькі хрести впізнати легко. Саме такого однотипного розміру їх установлювали над загиблими солдатами російської армії впродовж, мабуть, не одного століття. Отже, місце поховання крутян на фотографії однозначно є великим військовим кладовищем. А в Києві на той час воно було єдине — вже згадуване Нове Братське на Звіринці. Читайте також: Незламний герой Крут Із початком Першої світової війни в місті було розгорнуто кілька шпиталів та лазаретів. Але найбільше поранених перебувало у Військовому госпіталі на Печерську (на бульварі Лесі Українки, де він працює і донині). Саме туди привозили із фронту солдатів із найскладнішими пораненнями. Рівень смертності був дуже високий, і померлих десь треба було ховати. Статус та обмежена територія цвинтарів Києва не давали змоги хоронити на них багато воєнних жертв. До того ж кладовища належали місцевій громаді і їх утримувало за свої гроші населення. Тож упродовж Першої світової там ховали тільки тих загиблих (причому переважно офіцерів), що були киянами. Для померлих у місті солдатів та офіцерів, що походили з різних куточків Російської імперії, потрібно було створити окреме кладовище коштом держави. Власне воно (Нове Братське) й було закладене 1916 року на Звіринці. Згідно з правилами поховання на Новому Братському кожна могила мала бути три аршини завдовжки (аршин дорівнював 71 см), два — зав­ширшки. Поміж могилами залишався проміжок в один аршин. Над солдатами встановлювали чотирираменні хрести три з половиною аршини висотою, над офіцерами — восьмираменні. На фотографії поховання крутян бачимо ряди ям, викопаних згідно саме з тими приписами, що діяли на Новому Братському кладовищі. А поруч ряди поховань з однаковими солдатськими дерев’яними хрестами. Версію про те, що юнаків, принаймні частину з них, було поховано на Новому Братському кладовищі, підтверджує… постанова Малої Ради — керівного органу Центральної Ради — від 10 березня (за старим стилем 25 лютого) 1918 року. Україномовна «Робітнича газета» коротко виклала постанову, переповівши її своїми словами: «Після перерви проф. М. Грушевський пропонує М. Раді вшанувати пам’ять забитих стрільців студентського куріня, що склали свої голови в бою з більшовиками, а для цього привезти їх тіла до Київа, поховати на Аскольдовій горі і приняти похорон на кошт держави». Проте російськомовна «Киевская мысль» наводить дослівно слова Михайла Грушевського (хоч і в перекладі): «Родители этих юношей возбудили ходатайство, чтобы тела погибших были перевезены в Киев для похорон на Аскольдовой могиле, на братском кладбище». Інакше кажучи, у постанові Малої Ради про поховання юних героїв йшлося не про один, а про два цвинтарі. Щодо захоронення крутян на Аскольдовій могилі та Новому Братському кладовищі можна висунути таку версію. У більшості газетних репортажів, які оповідали про церемонію, докладно описана була лише перша її частина: як 19 березня о 14:00 колона візників із 26 трунами вирушила з вокзалу в бік Педагогічного музею, де містилася Центральна Рада. Там відбувся траурний мітинг, на якому виступали Михайло Грушевський, Аркадій Степаненко та інші політики. Потім хода продовжилась, але без більшості членів Центральної Ради та журналістів. Газети згодом написали про це лаконічно: «Далі похід рушив по Фундуклеївській, Хрещатику, Олександрівській на Аскольдову могилу». Отож, можливо, 19 березня 1918 року траурна процесія справді прибула до Аскольдової могили й від неї відділилася щонайменше одна труна з тілами Володимира Шульгина та Володимира Наумовича. Той факт, що двох хлопців поховали не в братській могилі, а поруч із дідом одного з них, свідчить: на Аскольдовій могилі не готувалися до прийому інших. Процесія попрямувала далі: до нинішньої площі Лесі Українки, а відтак до Нового Братського кладовища. Там, власне, й було облаштовано спільне поховання крутян. Та оскільки київські газети від першого дня підхопили гасло «Аскольдова могила», а чимало людей (зокрема й журналістів) були немісцеві й, звісно, не розрізняли назв кладовищ, то надалі про цю точку на мапі й писали як про Аскольдову могилу. На сьогодні завдяки планам 1925 року, які відшукав києвознавець Михайло Кальницький, вдалося чітко ідентифікувати місце братської могили, яка фігурує на фотографії. Звісно, нині там немає нічого — ані натяку на Нове Братське кладовище, яке існувало 100 років тому. Отже, для підтвердження чи спростування версії про те, що братська могила крутян була не на Аскольдовій могилі, а на Звіринці, потрібно провести пошукові роботи.

Дворянин, попович і селянин (три біографії загиблих під Крутами)

29.01.2012 _ Віталій Скальський

Версія для друку

Дворянин з Полтавщини, попович із Київщини і селянський син із Житомирщини... "Історична Правда" представляє досі не публіковані документи, які розкривають деталі життя трьох із 27 розстріляних на станції "Крути" студентів.

Для української національної пам’яті та історії України бій під Крутами 29 січня 1918 року є вузловим моментом. Ця подія стала символом боротьби за українську державність.

У національній пам’яті Крутянський бій відіграє роль прикладу жертовності, відданості державі (чи ідеї державності), а також трагедії, яка покликана мобілізувати націю перед загрозою зовнішнього втручання.

Не останню роль також відіграє і образ жорстокого ворога – "росіян" у вкрай радикальних публікаціях або "більшовиків" – у більш поміркованих та виважених реляціях. Активне політичне використання історичного факту бою призвело до сформування навколо нього цілої низки міфів.

На Аскольдовій могилі встановили пам'ятник Героям Крут (ФОТО)

До того ж у публіцистиці усталився набір певних стандартних пафосних фраз, якими щосічня наповнюються шпальти популярних періодичних видань. Тут можемо знайти і "300 гімназистів-спартанців", і звинувачення С.Петлюри у загибелі вояків Студентського куреня, і твердження про слабку дослідженість бою, і відсутність джерел.

Втім, історики успішно деконструюють усі міфи, що циркулюють навколо Крут та постають перед новими дослідницькими завданнями. Цьому підтвердження – новітні наукові дослідження проблеми.

Публікуючи нові документи, спробуємо розширити наявну джерельну базу та впритул підійти до питання біографій 27 розстріляних більшовиками крутянців, похованих у Києві на Аскольдовій могилі. Адже про більшість із них відомі лише прізвища. Є певні відомості хіба-що про Володимира Шульгина, Володимира Наумовича, Григорія Піпського, Івана Сорокевича i Олександра Поповича.

Просопографічні дослідження учасників Крутянського бою, їхнього життя до Крут дозволятькраще зрозуміти мотивацію вчинку: це був потяг молодих людей до пригод у дусі воєнної романтики чи внутрішня потреба захищати Україну і що об’єднувало таких позірно різнихлюдей як дворянин, син священика та вихідець із селянської родини?

Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою

На підставі публікованих документів та інших джерел можемо створити такі біографічні довідки:

Божинський-Божко Микола Васильович (23 жовтня 1895, с. Калкаїв Хорольський повіт, Полтавська губернія (тепер – села Старий і Новий Калкаїв, Семенівський район, Полтавська область) – 29 січня 1918, станція Крути) народився у дворянській сім’ї Василя Трохимовича та Наталії Михайлівни.

Від серпня 1907 до 29 квітня 1915 рр. навчався у Лубенській гімназії. По тому вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Університету св. Володимира. 1917 року став товаришем голови Тимчасового виконавчого комітету об’єднаної народно-пролетарської організації лівих соціалістів України. 

На початку січня 1918 р. влаштувався на роботу помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР. Під час бою під Крутами 29 січня 1918 року потрапив у полон і був розстріляний більшовиками. 19 березня 1918 року похований на Аскольдовій могилі у Києві.

Ганкевич Микола Георгійович (?, с. Юзефівка, Васильківський повіт, Київська губернія (тепер – с. Йосипівка, Білоцерківський район, Київська область) – 29 січня 1918, станція Крути) народився у родині священика Георгія Автономовича Ганкевича. Можливо, у дитинстві переїхав до с. Вергуни (Черкаський повіт, Київська губернія), де служив батько.

Навчався в Олександрівській (першій) київській гімназії. 1917 року перевівся до восьмого класу новоствореної Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. Під час бою під Крутами 29 січня 1918 року потрапив у полон і був розстріляний більшовиками. 19 березня 1918 року похований на Аскольдовій могилі у Києві.

Кольченко Павло Іванович (?, с. Баламутівка, Сквирський повіт, Київська губернія (тепер – с. Заріччя, Ружинський район, Житомирська область) – 29 січня 1918, станція Крути) народився у сім’ї селянина Івана Опанасовича Кольченка.

Навчався у Четвертій київській гімназії. 1917 року перевівся до восьмого класу новоствореної Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. За спогадами І. Лоського, Павло на той час уже побував на фронті. Під час бою під Крутами 29 січня 1918 року потрапив у полон і був розстріляний більшовиками. 19 березня 1918 року похований на Аскольдовій могилі у Києві.

Окрім того, дана публікація, а саме документ № 5, дозволяє укласти вичерпний перелік учнів Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства, які загинули під Крутами. Адже протокол засідання педагогічної ради чітко та недвозначно називає ці прізвища: Василь Гнаткевич, Євген Тернавський, Андрій Соколовський, Іван Сорокевич, Григорій Піпський, Павло Кольченко, Микола Ганкевич.

Ще один учень саме цієї гімназії – Юрій Дубницький, як зазначено у документі, "вбитий під Синявою". Це ставить нове запитання: що відбувалося під Синявою у січні 1918 року і чому там загинув гімназист? І чи не стоїть ця подія в одному ряді із Крутами, Літками, Воронковом?

Як бачимо, у списку із протоколу педради відсутні прізвища ще двох юнаків – Корпана та Мисана, які у популярних історичних працях зазначаються як учні Кирило-Мефодіївської гімназії. Правдоподібно, що їх сліди треба шукати в інших навчальних закладах Києва.

∗∗∗

Публіковані документи зберігаються у Державному архіві міста Києва у фондах університету св. Володимира (тепер – Київський національний університет імені Тараса Шевченка) (Ф. 16) та Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства (Ф. Р-332), а також опубліковані у газеті “Вістник Ради Народних Міністрів УНР".

Документи №№ 1–6, 8–11, 14 друкуються вперше, а №№ 7, 12 та 13 уже були оприлюднені у 2004 та 2008 рр.

Їхня повторна публікація викликана тим, що сукупність усіх документів, уміщених у даній статті, є цілісним комплексом матеріалів, які висвітлюють біографічні дані загиблих під Крутами. Археографічна публікація лише нововиявлених документів знизило б їх наукову цінність.

Реконструкція бою під Крутами (ВІДЕО)

Тексти друкуються мовою оригіналу. Мовно-стилістичні та орфографічні особливості документів збережено. Пропущені в автентичному тексті частини слів відновлено і взято у квадратні дужки. Без особливих застережень розставлені розділові знаки. Особисті підписи позначено так: [підпис] або [підписи].

Кожен документ отримав порядковий номер, заголовок, місце та дату створення, архівну легенду. Заголовки складено відповідно до характеру та змісту документу.

Місце та дата створення документу визначено за текстом документу або ж іншим способом. Архівна легенда вказує на місце зберігання документу: назву архіву, номери фондів, описів, справ, аркушів.

Публікація документів супроводжується коментарями довідкового характеру (курсивом у дужках).

ПУБЛІКАЦІЯ ДОКУМЕНТІВ

№ 1
Свідоцтво про народження та хрещення Миколи Божинського-Божка

м. Полтава, 20 січня 1903 року

№ 1508

Свидѣтельство.

По Указу ЕГО ИМПЕРАТОРСКАГО ВЕЛИЧЕСТВА, дано сіе свидѣтельство изъ Полтавской Духовной Костисторіи за надлежащею подписью и приложеніемъ казенной печати дворянину Василію Трофимову Божинскому Божко, согласно его прошенію въ томъ, что въ метрической книгѣ, хранящейся въ архивѣ Консисторіи Хорольского у[езда] с[ела] Калкаева (тепер - села Новий і Старий Калкаїв Семенівського району Полтавської області) Николаевской церкви за тисяча восемьсотъ девяносто пятый (1895) годъ подъ № 49мъ записано такъ:

"Двадцать третього (23) Октября у дворянина села Калкаева Василія Трофимова Божинскаго-Божка и законной его жены Наталіи Михаиловой, обоихъ православныхъ, родился сынъ Николай который и крещенъ 31 Октября священникомъ Митрофаномъ Верховскимъ. Воспріемниками были села Казенной Кривой Руды (тепер – село Крива Руда Семенівського району Полтавської області) Хорольскаго уѣзда священническій сынъ Тимофей Михайловъ Курдиновскій и Лубенскаго уѣзда села Остапова (тепер – село Остапівка Лубенського району Полтавської області) дворянка Екатерина Дмитріева Вертепина".

Гербовой сборъ уплаченъ Января 20 дня 1903 года.

Членъ Консисторіи, Священникъ [підпис]
Секретарь [підпис]
Столоначальникъ [підпис]

Державний архів міста Києва (далі – ДАК). – Ф. 16. Университет св. Владимира. – Оп. 464. – Спр. 992. Божинский-Божко Н. В. – Арк. 12.

№ 2
Документ про закінчення Миколою Божинським-Божком Лубенської гімназії

м. Лубни, Полтавська область, 30 квітня 1915 року

№ 431-й.

Аттестатъ зрѣлости.

Данъ сей аттестатъ Божинскому-Божко Николаю Васильевичу вѣроисповѣданія православнаго, родившимуся въ Полтавской губерніи, Хорольскаго уѣзда, въ селѣ Калкаево 23 октября 1895 года въ томъ, что он, вступив въ Лубенскую гімназію въ августѣ мѣс[яце] 1907 года, при отличномъ поведеніи, обучался по 29 апрѣля 1915 года и кончилъ полный восьмиклассный курсъ, при чемъ обнаружилъ нижеслѣдующія познанія:

Въ Законѣ Божіемъ                        хорошія (4)
– русскомъ языкѣ съ церковнославянскимъ и словесности        удовлетворительныя (3)
– философской пропедевтикѣ                        удовлетворительныя (3)
– латинскомъ языкѣ                            удовлетворительныя (3)
– греческомъ языкѣ                            –
– математикѣ                                хорошія (4)
– математической географіи                        удовлетворительныя (3)
– физикѣ                                удовлетворительныя (3)
– исторіи                                удовлетворительныя (3)
– географіи                                удовлетворительныя (3)
– законовѣдѣніи                            хорошія (4)
– нѣмецкомъ языкѣ                            хорошія (4)
– французскомъ языкѣ                        хорошія (4)

На основаніи чего и выданъ Божинскому-Божко отъ Лубенской гимназіи (середній навчальний заклад, заснований 1872 року. Посаду директора гімназії займав Матвій Симонов (Номис). У ній навчалися Олександр Шліхтер, Володимир Шемет, Олесь Донченко, Микола Чеботарів, Григорій Чупринка, Микола Порш, Михайло Лободинець)сей аттестатъ зрѣлости, предоставляющій всѣ права, обозначенныя въ §§ 130–132 ВЫСОЧАЙШЕ утвержденнаго 30-го іюля 1871 года Устава Гимназій и Прогимназій; а также въ 1 п[ункте] 50 и 173 ст[атей] Устава о воинской повинности. Г[ород] Лубны, Полтавской губерніи, 1915 года апрѣля 30 дня.

Директоръ [підпис]
Исп[олняющий] об[язанности] Инспектора [підпис]
Законоучитель [підпис]
Члены Педагогическаго Совѣта [підписи]
Секретарь Педагогическаго Совѣта [підпис]

ДАК. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 992. – Арк. 15.

№ 3
Заява Миколи Божинського-Божка проректору Університету св. Володимира про надання права на пільговий проїзд залізницею

м. Саратов, РФ, 10 травня 1916 року

Призванъ
Господину Проректору
Императорскаго Университета
Св[ятого] Владимира
Вѣроисповѣд[ания] православного
Студ[ента] ф[изико]-м[атематического] факультета
Мат[ематического] отд[еления]
Николая Васильевича
Божинскаго-Божка живущаго
въ г[ороде] Лубнахъ Полтавской губ[ернии]

Прошеніе

Честь имѣю покорнейше просить выдать мнѣ отпускъ по случаю лѣтнихъ каникулъ въ г[ороде] Лубны Полтавской губ[ернии] и выдать льготное удостовереніе на проѣзд от ст[анции] Саратовъ (в 1915–1916 рр. у зв’язку із військовими діями Першої світової війни Університет св. Володимира перебував в евакуації в місті Саратов) до ст[анции] Лубны и обратно отъ Лубенъ до ст[анции] Саратова.

г[ород] Саратовъ 10 мая 1916 г[од].
Николай Божинскій Божко

ДАК. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 992. – Арк. 4.

№ 4
Витяг з наказу Міністерства земельних справ про призначення Миколи Божинського-Божка на посаду помічника діловода департамента сільського господарства

Київ, 12 січня 1918 року

Накази і розпорядження по Міністерству Земельних Справ
Приказ № 1
12 січня 1918 року
…
По Департаменту Сільського Господарства
…
§ 15
Призначаються на посади: Діловода Величковський Михайло, помічника діловода Божинський-Божко Микола; канцелярських урядовців ІІ розряду: Іванова Євгенія, Крислатий Максим і Штомпель Хведір – всі пять з 1-го сього Січня.
…
Генеральний Секретарь підписав В.О.Зарудний
За директора канцелярії М.Катериненко

Вістник Ради Народніх Міністрів Української Народньої Республіки. – 1918. - № 12. – С. 2.

№ 5
Витяг з наказу Міністерства земельних справ УНР про викреслення зі списку працівників Миколи Божинського-Божка

м.Київ, 1918 року

Накази Міністерства Земельних Справ про призначення і увільнення.
…
По департаменту сільського господарства.

§ 1.
Викреслюється із списків помічник діловода Божинський-Божко Микола забитий в бою з большевиками під ст. Крутами. В отряді січового куріня студентів Українського Народнього Університету, цей юнак пішов захищати волю рідної Україні, де й славно загинув. Вічна йому пам'ять!
…
Підписали: Народній Міністр Земельних Справ Ковалевський
Директор канцелярії Кривцов.

Вістник Ради Народніх Міністрів Української Народньої Республіки. – 1918. - № 14. – С. 3.

№ 6
Фотографія Миколи Божинського-Божка

Лубни, приблизно 1915 рік

Микола Божинський-Божко - один із загиблих під Крутами студентів. Лубни, орієнтовно 1915 рік

ДАК. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 992. – Арк. 17.

№ 7
Витяг з протоколу засідання Педагогічної ради ІІ Київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства від 22 березня 1918 року

Київ, 22 березня 1918 року

Пропозіція п[ана] Діректора ґімназії ушанувати пам’ять учнів ґімназії, що полягли в боях під час январських подій с[ього] р[оку] = Гнаткевича В[асиля], Тернавського Євг[ена], Соколовського Андрія; VII кл. Сорокевича Ів[ана], Піпського Григ[орія]; VIII кл. Кольченка Павла, Ганкевича Миколу і Дубницького Юрія, що вбитий під Синявою.

Просити п[ана] Діректора ґімназії звернуться до батьків учнів і висловити жаль і співчуття ради з приводу передчасної смерти їх дітей.

Просити батьків забитих в боях учнів ґімназії надіслати фотографичні портрети дітей. Портрети бажано б збільшити і вивісити їх в помешканні ґімназії.

Вдатися до мністерства справ освітніх в справі заснування при ґімназії стіпендії пам’яти забатих в январських боях учениках ґімназії.

Зазначених учнів виключити з списків.

ДАК. – Ф. Р-332. Київська друга українська гімназія. 1917–1921 рр. – Оп. 1. – Спр. 5. Протоколы заседаний педагогического совета за 1917–1918 годы. 10 сентября 1917 г. – 13 сентября 1919 г. На 100 арк. – Арк. 14.

№ 8
Заява Миколи Ганкевича про зарахування його до ІІ Київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства

Київ, 12 вересня 1917 року

Шановному Панові Діректору
ІІ-ї Української гімназії
Гімназиста 8-го класу
Миколи Ганкевича

Прохання

Прохаю приняти мене до 8-го класу ІІ-ї Української гімназії. (Друга київська українська гімназія імені Кирило-Мефодіївського братства – середній навчальний заклад, заснований 1917 р. Директорами були Теоктист Сушицький та Григорій Козленко)

          1917 р. 12 вересня                                                                           Микола Ганкевич

Документи мої находяця в канцелярії І-ї Олександрівської гимназії (Перша Олександрівська київська гімназія – навчальний заклад, заснований 1809 року. З початком Української революції 1917–1921 рр. та відкриттям у Києві україномовних гімназій деякі учні перевелися до них. 1917 року у приміщенні гімназії розташувалася Перша українська гімназія імені Тараса Шевченка.). Атестацію до цього представляю.

Документ затребований 15/ХІ № 196 (дописано іншим почерком)

ДАК. – Ф. Р-332. – Оп. 1. – Спр. 86. Ганкевич Николай Георгиевич. 1917–1918. На 7 арк. – Арк. 1.

№ 9
Лист директора Київської Олександрівської гімназії до директора ІІ Київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства про пересилання документів Миколи Ганкевича

Київ, 16 грудня 1917 року

М[инистерство] Н[ародного] П[росвещения]
Кіевскій учебный округ
Директора
Императорской Александровской
Кіевской гимназіи
Декабря 16 дня 1917 г.
№ 1446
г[ород] Кіевъ
Д. № 3 1917 г[ода]
Господину Директору
Кіевской 2-й Украинской
мужской гимназіи

Вслѣдствіе отношенія отъ 14 ноября 1917 г[ода] за № 196 при семъ препровождаю поименованные на оборотѣ документы ученика Николы Ганкевича о полученіи которыхъ прошу увѣдомить меня надписью на семъ-же.

Директор гимназіи [підпис]
Письмоводитель [підпис]

Опись документамъ, посылаемыхъ при настоящемъ отношеніи:
№ по порядку - Наименованіе документовъ

1. -  Увольнительное свидѣтельство въ знаніи курса VII кл[асса] гимназіи отъ 15 декабря 1917 г[ода] за № 1438

2. -  Метрическая выпись выдан[ная] прич[том] Іоанно-Богослов[ской] церкви с. Юзефовки(тепер – село Йосипівка Білоцерківського району Київської області). Васильк[овского] у[езда] отъ 14/VII 1908 года за № 37.

3. -  Копія послужного списка о службѣ отца

4. -  Свидѣтельство о привитіи оспы.

ДАК. – Ф. Р-332. – Оп. 1. – Спр. 86. – Арк. 4–4 зв.

№ 10
Лист батька Миколи Ганкевича до директора ІІ Київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства

с. Вергуни, Черкаський район, Черкаська область, 
14 червня 1918 року

Надіслати Г. К. (дописано іншим почерком)

До пана Діректора Київської
2 Украінськоі имени
Кирила і Меөодія гімназіі
Черкаського повіту на Киівщині,
села Вергунів
Св[ято-]Троіцькоі церкви священика
Георгія Ганкевича

Прохання

Прошу Вас, В[ельми]-Шановний пане Добродію, надислати міні метрику о рожденіі мого сина Миколи Ганкевича, забитого під Крутами.

Священик Георгій Ганкевич
1918 р.
1/14 червня № 152

П[оштова] ст[анція] Вергуни
Черк[аський] п[овіт]
на Киівщині

ДАК. – Ф. Р-332. – Оп. 1. – Спр. 86. – Арк. 7.

№ 11
Лист директора ІІ Київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства до батька Миколи Ганкевича

Київ, 13 серпня 1918 року

М[іністерство] Н[ародної] О[світи]
Діректор 2 Української Гімназії
імени Кирило-Методієвського брацтва
13 серпня 1918 р[оку]
№ 252
Київ
о[тцю] Г. Ганкевичу

Згідно листа Вашого від 14 червня б[іжучого] р[оку] при цьому висилається:

1) Ваш послужбовий список / копія за ч[ислом] 411,

2) Метричне свідоцтво сина Вашого Миколи за ч[ислом] 37,

3) Свідоцтво за 7 класів, видане йому Олександрівською Київською Гімназією 15 грудня 1917 року за ч[ислом] 1438 і

4) Свідоцтво про прищеплення віспи за ч[ислом] 40.

Про одержання позначених документів просимо повідомити гімназію.

за Директора        [підпис]
Діловод            [підпис]

№ 203 Зазначени документи одержав священик Георгій Ганкевич 1918 р[оку] 17 Серпня с[ела] Вергуни (тепер - село Вергуни Черкаського району Черкаської області), Черк[аського] пов[іту], на Київщині. (дописано іншим почерком)

ДАК. – Ф. Р-332. – Оп. 1. – Спр. 86. – Арк. 2.

№ 12
Довідка, видана ІІ Київською українською гімназією імені Кирило-Мефодіївського братства про загибель Миколи Ганкевича у бою під Крутами

Київ, 19 жовтня 1918 року

19 жовтня 1918 р[оку]
№ 367

Посвідчення

Видане цеє Георгію Автономовичу Ганкевичу в тому, що син його Ганкевич Микола був учнем VIII кл[асу] дорученоі мені 2-оі Украінськоі Гімназіі, як учень середньої школи, був не жонатий і в січню 1918 року був забитий в бою з большевиками під Крутами.

Посвідчення цеє видаеться для представлення до пенсійного відділу головного штабу.

Директор
Діловод

ДАК. – Ф. Р-332. – Оп. 1. – Спр. 86. – Арк. 3.

№ 13
Довідка, видана ІІ Київською українською гімназією імені Кирило-Мефодіївського братства про загибель Павла Кольченка у бою під Крутами

Київ, 15 червня 1918 року

М[іністерство] Н[ародної] О[світи]
Діректор 2 Української Гімназії
імени Кирило-Методієвського брацтва
червня 15 дня 1918 р[оку]
№ 191
Київ

Посвідчення

Оцим посвідчується, що Павло Кольченко був учнем VIII кляси дорученоі мені Гімназіі, був нежонатий. В січні 1918 року вступив в студентський курінь і був забитий в бою з большевиками під Крутами.

З списку учнів виключений протоколом Педагогічної ради 22/ІІІ 1918 року.

Посвідчення цеє видається по проханню батьків.

Директор
Діловод [підпис]

ДАК. – Ф. Р-332. – Оп. 1. Спр. 25. Удостоверения, метрические выписки гимназистов за 1917–1918 гг. 1 сентября 1917 г. – 15 сентября 1919 г. На 26 арк. – Арк. 3.

№ 14
Довідка, видана ІІ Київською українською гімназією імені Кирило-Мефодіївського братства про місце навчання Павла Кольченка та місце проживання його батька

Київ, 22 серпня 1918 року

22 серпня 1918
№ 268

Посвідчення

Оцим посвідчується, що Павло Іванів Кольченко був учнем 2-оі Украінськоі Гімназіі м. Київа.

По документам, які залишились в Гімназії видно, що батько його Іван Афанасевич Кольченко мешкає в селі Баламутівці (тепер – село Заріччя Ружинського району Житомирської області), Ружинської волости Сквірського повіту.

Посвідчення цеє видається по проханню батьків.

Директор
Діловод

ДАК. – Ф. Р-332. – Оп. 1. – Спр. 25. – Арк. 4.

Віталій Скальський
Історик (Киї

СЬОГОДНІ 98-А РІЧНИЦЯ БОЮ ПІД КРУТАМИ: УКРАЇНА СТАЛА МОЖЛИВОЮ ЗАВДЯКИ АРМІЇ (ІНФОГРАФІКА)

 

Історики закликають нагадати про подвиг українських бійців під Крутами, які стримали наступ більшовиків на Київ і засвідчили: державність без армії неможлива.

Оцінюючи військові й політичні наслідки бою під Крутами, історики наполягають, що у цьому випадку не можна говорити про поразку:

“Співвідношення сил становило 1 до 10 не на користь українців, а співвідношення втрат — 1 до 3 саме на користь українців”, — нагадав Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

“Бій під Крутами стримав більшовицький наступ на 4 дні. І це були вирішальні дні для української дипломатії, аби домогтися від міжнародної спільноти визнання України -  завдяки цьому стало можливим укладання Брест-Литовського миру, що de-facto означало міжнародне визнання української незалежності. Це був бій за майбутнє, який показав, що Україна стала можливою саме завдяки армії”, - додав В’ятрович.

На вшанування крутянців 29 січня 2016 року відбудуться:

                                     о 10:00 урочиста церемонія покладання квітів до Пам’ятного Хреста Героям Крут на Аскольдовій могилі за участі Президента України Петра Порошенка ;

                                     об 11.00  Мітинг-реквієм на місці бою - зараз це територія Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут»;

                                     о 17.00 Вечір пам’яті героїв, загиблих під Крутами, у столичному музеї Івана Гончара;

                                      о 18:00 Вшанування пам'яті Героїв Крут у Київському міському будинку учителя.

Інфографіку про перебіг бою, створену Українським кризовим медіа-центром та Інститутом національної пам’яті, у більшому розмірі можна подивитися, тут.

Історична довідка.

На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. В Бахмачі обидві групи об’єдналися.

Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці стали опорою Центральної Ради.

25–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.

Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Значна частина студентів та гімназистів не мала достатньої військової підготовки, були погано озброєні та екіпіровані. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще зо 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина.

Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка.

Близько шести годин тривав бій з переважаючими російськими військами, загальною чисельністю близько 4800 осіб.

Після бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до ешелонів. 27 студентів та гімназистів — одна чота - під час відступу потрапили у полон. І наступного дня вони були розстріляні або замордовані. Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки російсько-української війни, яка розпочалася в грудні 1917-го і тривала з перервами до листопада 1921 року. Він показав, що росіяни ведуть цю війну за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.

Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу на Аскольдовій могилі взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції.

За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих.

Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.

Відступаючи, крутянці підірвали мости і залізничне полотно і цим затримали більшовицький наступ. Затримавши ворога на чотири дні, вони дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.

ВЕСЬ БАНДЕРА В ДОКУМЕНТАХ НЮРНБЕРГСКОГО ПРОЦЕССА

Продолжая тему- О Степане Бандере, "совках" с еврейскими фамилиями, евреях, и героях Израиля:

Оригинал взят у dibrov_s в Бандера и Нюрнберг

На вчерашнем прямом эфире Игорь Розов, крайне негативно относящийся ко всему, связанному с именем Бандеры и тематикой УПА, произнес примерно следующее: "Надо было взять с собой несколько томов материалов Нюрнбергского процесса и зачитывать из них фрагменты".

В дискуссиях нередко можно услышать мнение, дескать, "УПА осуждена нюрнбергским трибуналом", а попытки ее героизации, дескать, являются "попыткой пересмотра итогов Второй Мировой". В ответ можно услышать, что "в решении нюрнбергского трибунала ОУН-УПА не упоминается".

На самом деле ситуация обстоит несколько иначе.

В материалах нюрнбергского процесса упоминания о Бандере имеются. В частности, это документ 014-USSR - секретный циркуляр по айнзацгруппе С-5, датированный 25 ноября 1941 года. В нем констатировалось как достоверно установленный факт, что "движение Бандеры" (ОУН(б)) готовит антинемецкое восстание на оккупированных территориях с целью создания независимого украинского государства. В связи с этим айнзацгруппе предписывалось всех выявленных бандеровцев после тщательного допроса расстреливать, а протоколы допросов немедленно отправлять начальству.

Это доказательство, представленное трибуналу советскими прокурорами, свидетельствует, что бандеровцы были жертвами еще одного преступления нацистов: внесудебных расправ по признаку принадлежности к политической организации.

Ноябрь 1941 года - тяжелейший период войны. После разгрома советских войск под Вязьмой немцы продолжают наступление на Москву, советское правительство эвакуируется в Куйбышев. В это время бойцы батальонов "Нахтигаль" и "Роланд", узнавшие об аресте Бандеры и его соратников, отказываются выполнять приказы немецкого командования, а Главное управление имперской безопасности начинает смертельную борьбу против бандеровцев, которые несомненно готовят антинемецкое восстание.

Еще один документ - отчет СД о событиях в Украине, датированный 23 октября 1942 года. Немцы стоят на подступах к Сталинграду, нацистские флаги развеваются над обоими вершинами Эльбруса, а в Главное управление имперской безопасности поступает секретный доклад: "Организация Бандеры заняла явно враждебную позицию по отношению к Германии и предпринимает все меры, вплоть до вооруженной борьбы, к восстановлению независимости Украины".


Таким образом, обвинение Бандеры и бандеровской ОУН в коллаборации с нацистами - это самая что ни на есть попытка пересмотра результатов Нюрнбергского процесса.

Да, несомненно, перед войной украинские националисты имели контакты с Германией, в частности - с военной разведкой (Абвером). Несомненно, немцы планировали использовать ОУН в своих интересах. Точно также бандеровцы собирались использовать немцев в своих - несколько других - целях, и добились в этом больших успехов. Сотрудничество с немцами прекратилось сразу после провозглашения Акта восстановления украинского государства 30 июня 1941 во Львове: уже в июле "агент Серый" (так значился Бандера в документах Абвера) оказался под домашним арестом, а затем - в лагере Заксенхаузен. Между Рейхом и воссозданным украинским государством фактически началась война, о которой и свидетельствуют документы Нюрнбергского процесса.

Нелишне отметить, что решением Нюрнбергского трибунала Абвер, в отличие от СД, не был признан преступной организацией, а Вильгельм Канарис, который лично вел переговоры с лидерами украинских националистов, за организацию покушения на Гитлера был повешен 9 апреля 1945 года - за месяц до Дня Победы.

От всей души благодарю пана Ярослава Сватко за предоставленные фотокопии документов.

* * *
Что именно докладывали наркому госбезопасности БССР товарищу Цанаве о бандеровцах(фото страниц докладной записки):

* * *
Оригинал взят у alex_glbr в Бандера і Нюрнберг

Tired of ads? Upgrade account from only $1.66/month!

ВЕСЬ БАНДЕРА В ДОКУМЕНТАХ НЮРНБЕРЗЬКОГО ПРОЦЕСУ
Виходячи з постулату відомого телевізійного лікаря та заяв досить високих посадовців вирішив дослідити що ж саме написано в матеріалах Нюрнберзького про Бандеру та його рух в Україні. Отже, почитаймо:

---

Том XXXVIII стр. 279-303

ДОКУМЕНТ 102-RШЕСТОЙ ОТЧЕТ Т.Н. «АЙНЗАЦГРУПП» В СОВЕТСКОМ СОЮЗЕ С 1 ПО 31 ОКТЯБРЯ 1941 ОБ ИХ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ И ОБСТАНОВКЕ; БОРЬБЕ С ПАРТИЗАНАМИ; МАССОВЫХ УБИЙСТВАХ ЕВРЕЕВ; РАССТРЕЛАХ КОММУНИСТИЧЕСКИХ ДЕЯТЕЛЕЙ; ОБСТАНОВКЕ В БАЛТИЙСКИХ СТРАНАХ И СЕВЕРНОЙ РОССИИ; В БЕЛОРУССИИ И УКРАИНЕ; НАСТРОЕНИЯХ И ПОВЕДЕНИИ НАСЕЛЕНИЯ НА ДВУХ ПОСЛЕДНИХ ТЕРРИТОРИЯХ; РАЗЛИЧНЫЕ ДЕТАЛИ, ВКЛЮЧАЯ ОТЧЕТ О НЕМЕЦКОЙ ЭТНИЧЕСКОЙ ГРУППЕ В ОБЛАСТИ ВОКРУГ ЛАНДАУ, КОТОРАЯ ИЗ-ЗА ИЗОЛИРОВАННОСТИ ОТ ГЕРМАНИИ ОЩУТИЛА КРАЙНЕ МАЛОЕ ВЛИЯНИЕ НАЦИОНАЛ-СОЦИАЛИЗМА (ВЕЩЕСТВЕННОЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО USA-470)

Секретно государственной важности!

100 экземпляров
42 экземпляр

Донесение о деятельности и обстановке № 6
Айнзацгрупп охранной полиции и СД в СССР.
(за отчетный период с 1. — 31.10.1941.)
. . . . . .
Содержание
. . . . . .
IV. Поведение зарубежных народных групп.
. . . . . .
B. У К Р А И Н Ц Ы
. . . . . .
b) Стремление к самостоятельности 29
c) Настроенность против большевизма 29
. . . . . .
— Стр. 29 —
. . . . . .
b) Стремление к самостоятельности.
Также как и ранее украинское население ведет себя по отношению к плану независимой Украины отрицательно.
Самой многочисленной группой, ходатайствующей за независимую Украину, по-прежнему является группа Бандеры, приверженцы которой исключительно активны и чей фанатизм опирается частично на личные причины и частично на глубокое национальное самосознание.
Приверженцы Бандеры объединились в начале похода на Лемберг и Санок в небольшие группы и получили короткое обучение. Они снабжались деньгами и материалами пропаганды. Под предлогом проведения оганизационных мероприятий, таких как назначение бургомистров, учреждения милиции, борьбы против евреев и коммунистов, велась политическая работа.
c) Настроенность против большевизма.
Так же и на новых занятых в отчетных период украинских териториях наблюдается полное отрицание большевизма среди украинцев. Почти в каждой семье кто-либо сослан или казнен большевиками. Кроме того, украинцы были свободными и
— Стр. 30 —
независимыми крестьянами в старой России и не забыли того, что отняли у них всеобщим принудительным вступлением в коллективы.
Разумеется, коммунизм оставил на молодежи определенный отпечаток. Этот факт объясняется чревзычайно деятельной пропагандой, прославлявшей «успехи и достижения коммунизма». Фанатичных приверженцев и убежденных борцов, однако же, и в кругах молодежи также не имеется.

---

Том XXXIX стр. 265-270

ДОКУМЕНТ 014-USSRВЫДЕРЖКА ИХ ОПЕРАТИВНОГО ПРИКАЗА № 14 УПРАВЛЕНИЯ ИМПЕРСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ АДРЕСОВАННОГО АЙНЗАЦГРУППАМ 29 ОКТЯБРЯ 1941. УКАЗАНИЯ ДАНЫ ПРИ СОГЛАСОВАННОСТИ С ВЫСШИМ КОМАНДОВАНИЕМ АРМИИ ДЛЯ «ЗАЧИСТКИ» СПЕЦИАЛЬНЫМИ ОТРЯДАМИ ЛАГЕРЕЙ ВОЕННОПЛЕННЫХ (СОВЕТСКИХ ПЛЕННЫХ) В ТЫЛОВЫХ РАЙОНАХ; ПОСТРАДАВШИЕ ОТ АКЦИИ ГЛАВНЫМ ОБРАЗОМ СОВЕТСКИЕ КОМИССАРЫ И ДРУГИЕ РУКОВОДЯЩИЕ ЛИЦА, А ТАКЖЕ ЕВРЕИ И ПРЕДСТАВИТЕЛИ ИНТЕЛЛИГЕНЦИИ. ПРИКАЗ АЙНЗАЦОТРЯДА С/5 ОФИЦЕРАМ СВОЕГО ПОДРАЗДЕЛЕНИЯ, 25 НОЯБРЯ 1941: УНИЧТОЖИТЬ ДЕЯТЕЛЕЙ БАНДЕРОВСКОГО ДВИЖЕНИЯ УКРАИНЫ ВСЛЕДСТВИЕ ИХ ПРИГОТОВЛЕНИЙ К МЯТЕЖУ.
. . . . . .
— Стр. 5 —

№. 7

Айнзацотряд С/5
Охранной полиции и СД

25 ноября 1941 года

По внешней рассылке:
Киев
Днепропетровск
Николаев
Ровно
Житомир
Винница.

Касательно: ОУН (движение Бандеры)

Достоверно установлено, что на территории Райхскомиссариата движение Бандеры готовит мятеж с конечной целью создания независимой Украины. Все участники движения Бандеры должны быть незамедлительно задержаны, и, после подробного допроса под видом мародеров без малейшей огласки ликвидированы. Протоколы допросов должны быть предоставлены в Оперативный отряд С/5. Данный документ после ознакомления командирами подразделений надлежит уничтожить.

Оберштурмбанфюрер СС
Подпись (неразб.)

---

 Том XXV стр. 255-288

ДОКУМЕНТ 192-PSДОКЛАДНАЯ РАЙХСКОМИССАРА УКРАИНЫ КОХА РОЗЕНБЕРГУ, 16 МАРТА 1943 ОТНОСИТЕЛЬНО ЖЕСТКИХ МЕР ПРИНЯТЫХ В УКРАИНЕ ГЕРМАНСКОЙ АДМИНИСТРАЦИЕЙ (ВЕЩЕСТВЕННОЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО RO-13)

Райхскомиссар Украины ровно 16 марта 1943

Господину Райхсминистру Альфреду Розенбергу

Берлин W 35.

Лично.
. . . . . .
— Стр. 25 —
. . . . . .
Украинским эмигрантам кроме прочего также удалось оказать влияние как на движения Бандеры так и Мельника, с тем, чтобы они сегодня вели себя намеренно враждебно немцам.
Даже «Просвиты», там где они есть, стали подпольными организациями украинских шовинистов. Примеры тому прошу взять из отчетов СД. Доказательства приведены из Ровно, Дунаевцев, Каменец-Подольска и Киева. В Киеве украинцы состоявшие также и в «кругах общества» готовили отравление Генералькомиссара. Украинские учителя из Просвиты участвовали в группах сопротивления, как, напр., в Камень-Каширском см. отчет СД от 27 и 31.6.1942. Из последних отчетов СД я заключаю, что при таком попустительстве немецкого руководства в районах боевых действий в Харькове в Просвите может быть учреждено нечто вроде украинского национального правительства.
. . . . . .
— Стр. 26 —
. . . . . .
Украинские националисты из Харькова на днях эвакуированы в Киев. Здесь у них имеются надежные украинские авторитетные лица, заявляющие, что в ближайшее время состоится всемирная конференция украинцев. Они говорят о повороте в украинской политике к немцам в ближайщие недели. Они требуют самостоятельной армии для Украины. Они требуют, чтобы в моем Райхскомиссариате выходили газеты, следующие национал-украинской направленности, и заявляют о своей готовности, когда эти претензии будут выполнены, проявить к немцам определенную лояльность.
В Каменец-Подольске районный комиссар начал по своему почину в 1941/42 годах общественные транспортные перевозки. Он всячески доверял бургомистру-украинцу и видным украинским городским деятелям. Теперь те же самые господа, поддержанные украинскими учителями и студентами его партнеров по общественным перевозкам и поднятиям немецких солдат на воздух, намеревались бросить бомбы во время сеанса в немецком солдатском кино. В тоже самое время областной комиссар и его сотрудник должны были быть устранены, а банковский депозит выкраден. Такой план смог вызреть, потому что члены немецкого руководства до последнего мгновения проявляли к местным
— Стр. 27 —
большое доверие, и участвовали в украинских компаниях, устраиваемых руководителем заговора. В последний момент СД удалось их схватить, и эти 140 человек уверенно пополняются, под началом которых пребывала вся украинская интеллигенция города. Немцы объясняли, что ничего подобного украинцам не доверяли. Мне радостно, что подобные «общественные отношения» только однажды постиг крах.
Особой статьей в моей политической деятельности является украинская эмиграция. К сожалению, можно  твердо констатировать, что и здесь моя политическая позиция и Вашего министерства отличаются. Я не отношусь с предубеждением к своим противникам. Отношение к прибывшей украинской эмиграции основано на многочисленном опыте за время моей деятельности в Украине.
Я обращаю внимание, напр. на новогоднее поздравление украинской националистической организации в Новый Год 42/43, содержавшее политическое нахальство. Там нет никаких поздравлений, а только резкие полтитические требования: требование национальной свободы и государственной самостоятельности. Требования чередуются с угрозами в том случае если украинские требования не будут удовлетворены.
Я утвердился в этом своем отношении к эмиграции через официально переданное мне высказывание Фюрера о том, что эти эмигранты портят
— Стр. 28 —
народ, и что он велел бы их расстрелять в начале Восточного похода, если бы уже тогда в их отношении ему было бы все ясно. Я сожалею, что такая ясность еще не победила со всех отделениях Вашего Дома.
. . . . . .
— Стр. 42 —
. . . . . .
Городское самоуправление Киева стало оплотом украинского шовинизма под его руководством. Руководящие элементы нелегальной организации Бандеры сидели во всех отделениях муниципалитета. В райуправлениях изготваливались нелегальные листовки против немцев. Багази массово выдавал документы на освобождения от наряда на работы в Райхе и на выезд из города Киева. Западноукраинские эмигранты были переведены им в Киев, далее оттуда с помощью организации Красного Креста основанной им нелегально в Харьков, Ровно, Винницу, Житомир, Каменец-Подольск, Проскуров, Кременчуг и т.д.
Ответственные работники муниципалитета тайком приводились им к присяге Мельнику.
Так или иначе Багази содействовал всем самостоятельническим стремлениям украинцев.
Он пытался раскалывать охранные отряды германской полиции с целью единолично руководить милицией.
Известно также такое высказывание Багази: «Если 5 немцев противостоят 50 украинским полицейским, то у кого тогда власть? Нужно ставить немцев перед состоявшимися фактами».
. . . . . .
— Стр. 51 —
. . . . . .
Эрих Кох.

---

Том XXVII стр. 298-324

ДОКУМЕНТ 1526-PSПИСЬМО ПРОФЕССОРА Д-РА ВОЛОДИМИРА КУБИЙОВИЧА, ГЛАВЫ УКРАИНСКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМИТЕТА ФРАНКУ, 25 ФЕВРАЛЯ 1943, ДАЮЩЕЕ ПОДРОБНОЕ ОПИСАНИЕ ГЕРМАНСКОГО ПРОИЗВОЛА ПРОТИВ УКРАИНСКОГО НАСЕЛЕНИЯ; ШЕСТНАДЦАТЬ ДОПОЛНЕНИЙ (ВЕЩЕСТВЕННОЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО USA-178)

Проф. д-р Володимир Кубийович
Глава Украинского Центрального Комитета

Краков, февраль 1943.

Господину Генерал-губернатору
Райхсминистру д-ру Франку

Ваше превосходительство!

В соответствии с Вашим пожеланием, направляю Вам это письмо, в котором кратко излагаю нарушения и неприятные происшествия, которые особо утяжеляют положение украинского населения в генерал-губернаторстве…
. . . . . .
П р и л о ж е н и е  8.

Расстрелы в Лемберге и Чорткове в ноябре 1942.
В качестве возмездия за расстрел сотрудника немецкой полиции в Лемберге, который пал от руки неизвестного преступника во второй половине ноября 1942, были расстреляны в Лемберге 28, а в Чорткове 56 украинцев, находившиеся в это время в тюрьмах упомянутых городов. Причина расстрелов никому не назывались, а расстрелы в Чорткове проводились в светлое время суток на глазах испуганного населения. Среди расстрелянных было много больных тифом, которые были в бессознательном состоянии взяты из больницы, погружены на машины и привезены к месту казни.
Эти расстрелы должны были рассматриваться в качестве возмездия т.н. группам Бандеры. Среди расстрелянных были престарелые горожане, которым вовсе нечего делать в  этой группе, как напр. д-р Олекса Козак, адвокат из. Коломыи, инж. Андрий Пьясецкий, главный лесничий из Янива около Лемберга, за которого не только я и д-р Кость Панькиский, но даже и райхсдойчи давали поручительство.

---

Том XXV стр. 101-112

ДОКУМЕНТ 054-PSДОКЛАД НАЧАЛЬНИКА СБОРНОГО ЛАГЕРЯ КВАЛИФИЦИРОВАННЫХ РАБОЧИХ В ХАРЬКОВЕ, КОНЕЦ СЕНТЯБРЯ 1942, КОМАНДИРУ АРМЕЙСКОГО СЕКТОРА В;  ТАКЖЕ ДОКЛАД ПРЕДСТАВИТЕЛЯ МИНИСТЕРСТВА ОККУПИРОВАННЫХ ВОСТОЧНЫХ ТЕРРИТОРИЙ НА АРМЕЙСКОЙ ТЕРРИТОРИИ В РОЗЕНБЕРГУ, 7 ОКТЯБРЯ 1942 ОТНОСИТЕЛЬНО ВОПИЮЩИХ ЗЛОУПОТРЕБЛЕНИЙ ДОПУЩЕННЫХ ПРИ НАБОРЕ И ПЕРЕВОЗКЕ, А ТАКЖЕ В ОБРАЩЕНИИ С УКРАИНСКИМИ КВАЛИФИЦИРОВАННЫМИ РАБОЧИМИ В РАЙХЕ (ВЕЩЕСТВЕННОЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО USA-198)

Райхсминистр оккупированных
Восточных территорий
7 октября 1942
Представитель в районе B.

В Райхсминистерство оккупированных
Восточных территорий
Главный отдел I, Берлин
Унтер ден Линден 63.
. . . . . .
b) Размещенные же в общем лагере украинцы напротив очень жалуются.
В прилагаемом сообщении капитана Шмида все приводится по порядку.
Вопрос обращения с восточными рабочими украинцами направленными в Райх становится здесь вопросом будущего огромного бепокойства служб Вермахта. Командующий рекомендовал, чтобы я как можно быстрее посетил некоторые лагеря в Райхе и немедленно сообщил
— Стр. 2 —
об устраненных недостатках в соответствующие инстанции. Прифронтовой район далек от умиротворения.
Все условия наиболее способствуют тому, что все больше людей примыкают к бандам либо переходят в лагерь Бандеры, соотв. перетекают в другую враждебно к нам настроенную группу.
Все же, наилучшей пропагандой было бы хорошее обращение с восточными рабочими…

---

Том XXIX стр. 356-581

ДОКУМЕНТ 2233-PS (также 3465-PS и D-970)ВЫДЕРЖКИ ИЗ ДНЕВНИКА ГАНСА ФРАНКА, ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА ОККУПИРОВАННЫХ ПОЛЬСКИХ ТЕРРИТОРИЙ, С 25 ОКТЯБРЯ 1939 ПО 3 АПРЕЛЯ 1945 (НОМЕРА ВЕЩЕСТВЕННЫХ ДОКАЗАТЕЛЬСТВ: USA-173, USA-174, USA-271, USA-281, USA-283, USA-295, USA-302, USA-311, USA-607, USA-608, USA-611, USA-612, USA-613, USSR-223, GB-562, GB-602, FRANK 10, FRANK 14—18)

Д Н Е В Н И К
ГОСПОДИНА ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА
ОККУПИРОВАННЫХ ПОЛЬСКИХ ТЕРРИТОРИЙ
. . . . . .
Понедельник, 7-го декабря 1942

15:45 ::-:: Совещание губернаторов ::-:: в королевском зале Замка.

В совещании участвовали:

Статс-секретарь господина Генерал-губернатора
Статс-секретарь д-ра Бюлера
Д-р Бёппле
Руководитель главного отдела д-р Зиберт
Губернатор д-р Фишер
Губернатор д-р Вехтер
Губернатор д-р Цемер
Губернатор д-р Кундт
Губернатор д-р Вендлер
Член земельного суда д-р Вее

... Обсуждение политической обстановки
. . . . . .
Губернатор д-р Вехтер может доложить, что в ::-:: дистрикте Галиция ::-:: не дало еще никаких инцидентов политического толка. Однако, из определенных признаков необходимо заключить, что общая ситуация становится все более и более опасной.
... Далее, достоверно установлено, что до сих пор не осуществлено объединение между ::-:: польским и украинским движениями сопротивления ::-:: теперь осуществлено в виде движения Бандеры, стремящегося к государственной самостоятельности. Кроме того, в последнее время, свидетельствует о пассивности и сдержанности населения ... Также, к сожалению, в большой мере некоторыми официальными мерами сработало на руку движению сопротивления.  В отношении продовольственного положения населения стоило, однако, обеспечить его по меньшей мере не худшим прежнего. Также было крупной ошибкой подходить к набору рабочих с помощью жестких насильственных мер. Большая опасность кроется кроме того в том, что с определенного времени украинцы и поляки полностью приравнены.
. . . . . .
Краков

---

 P.S. Також є іще одна згадка прізвища Бандери у виступі радянського генерала Зóрі від 11 лютого 1946 року, де він наводить матеріали допиту помічника Лахаузена по Другому управлінню військової розвідки полковниа Ервіна Штольце підполковником радянської контррозвідки Бурашніковим 25 грудня 1945 року, в якому записано, що «виходячи з вищезазначених вказівок Кейтеля та Йодля» він «зв’язався з українськими націонал-соціалістами(?), які були у німецькій військовій розвідці та іншими членами націонал-фашистських(?) груп», котрих він«вплутав(?) у виконання завдань, як вказано вище». А «в окремих інструкціях» наданих ним особисто «провідникам українських націоналістів Мельнику (кодове ім’я «Консул І») та Бандері негайно зібратися під час нападу Німеччини на Радянський Союз та спровокувати демонстрації в Україні аби розірвати безпосередній тил радянських армій, а також переконати міжнародну громадську думку у наче б то розпаді радянського тилу». Що можна сказати? Вибачте, але як можна досягти української незалежності без протидії СРСР? Кожен сам вирішує, що для нього важливіше. Але ж, нажаль для радянського обвинувачення, повний текст цього документу, запропонованого під номером USSR-231, не потрапив до підсумкового документального звіту. Всі посилання на нього спрямовують на той самий виступ генерала Зóрі у сьомому томі протоколів засідань. Можливо, для суду допит самого Лахаузена безпосередньо в судовій залі, а не його помічника радянським підполковником, виявився важливішим.

P.P.S. Звісно ж, у другому томі є ще протокол допиту самого Лахаузена (посилання на який подане у самій Рашепедії!) від 30 листопада 1945 року, про те, як він чув, що 12  вересня 1939 року у штабному поїзді Гітлера Канаріс із компанією обговорювали, а чи не спровокувати в Галичині антипольске повстання (в чому не було ніякої потреби, адже воно йшло без усякого Гітлера вже десятий рік), за допомогою неназваних «українських організацій» співпрацюючих з військовою розвідкою, після чого радянський генерал Руденко схопився за цю тему намагаючись повісити на них «терористичні акти проти мирного населення», на що отримав негативну відповідь допитуваного. Ні про Бандеру, ні про його рух нічого не згадано.

P.P.P.S. Ви помітили в матеріалах схожість загального тону німецької адміністрації щодо України, українства, прагнення самостійності з тоном іншої знайомої адміністрації?

---

 Оригінальні тексти з англомовного видання

---

Vol. XXXVIII pp. 279-303

DOCUMENT 102-RSIXTH REPORT BY THE SO-CALLED “EINSATZGRUPPEN” IN THE SOVIET UNION, 1 TO 31 OCTOBER 1941, ON THEIR ACTIVITIES AND THE SITUATION: FIGHT AGAINST PARTISANS; MASS MURDERS OF JEWS; SHOOTING OF COMMUNIST FUNCTIONARIES; SITUATION IN THE BALTIC COUNTRIES AND NORTHERN RUSSIA, IN WHITE RUSSIA AND THE UKRAINE; SPIRIT AND BEHAVIOR OF THE POPULATION IN THE TWO LATTER TERRITORIES; VARIOUS DETAILS, INCLUDING A REPORT ON THE GERMAN ETHNIC GROUP IN THE AREA AROUND LANDAU, WHICH THROUGH ISOLATION FROM GERMANY APPEARED TO BE VERY LITTLE INFLUENCED BY NATIONAL SOCIALISM (EXHIBIT USA-470)

Geheime Reichssache!

100 Ausfertigungen
42 Ausfertigung

Tätigkeits- und Lagebericht Nr. 6
der Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD
in der UdSSR.
(Berichtszeit vom 1. — 31.10.1941.)
. . . . . .
Gliederung
. . . . . .
IV. Verhalten der fremden Volksgruppen.
. . . . . .
B. U K R A I N E R.
. . . . . .
b) Selbständigkeitsbestrebungen 29
c) Verhalten gegenüber dem Bolschewismus 29
. . . . . .
— Seite 28 —
. . . . . .
B. U K R A I N E R.
. . . . . .
— Seite 29 —
. . . . . .
b) Selbständigkeitsbestrebungen.
Auch weiterhin verhält sich die ukrainische Bevölkerung dem Plan einer selbständigen Ukraine durchaus ablehnend gegenüber.
Die stärkste Gruppe, die eine selbständige Ukraine befürwortet, ist nach wie vor die Bandera-Gruppe, deren Anhänger außerordentlich aktiv sind und deren Fanatismus teils von persönlichen Gründen und teils von tiefem Nationalgefühl getragen wird.
Die Anhänger Banderas wurden bei Beginn des Feldzuges in Lemberg und Sanok in kleinen Gruppen zusammengefaßt und erhielten eine kurze Schulung. Sie wurden weiterhin mit Geld und Propagandamaterial versehen. Unter dem Deckmantel der Durchführung von Ordnungsaufgaben, wie Einsetzung von Bürgermeistern, Einrichtung von Miliz und Kampf gegen Juden und Kommunisten, wurde politische Arbeit geleistet.
c) Verhalten gegenüber dem Bolschewismus.
Auch in den in der Berichtszeit neu besetzten ukrainischen Gebieten ist die völlige Ablehnungdes Bolschewismus seitens der Ukrainer zu beobachten. Fast aus jeder Familie ist ein Mitglied von den Bolschewisten verschickt oder exekutiert worden. Außerdem waren die Ukrainer im alten Russland freie und
— Seite 30 —
selbständige Bauern und haben es nicht vergessen, daß man ihnen durch den Beitrittszwang in die Kollektive alles genommen hat.
Allerdings hat der Kommunismus bei der Jugend einen gewissen Eindruck hinterlassen. Diese Tatsache ist auf die außerordentlich rege Propaganda, mit der man die “Erfolge und Errungenschaften des Kommunismus” verherrlichte, zurückzuführen. Fanatische Anhänger und überzeugte Kämpfer sind jedoch auch in den Kreisen der Jugendlichen nicht vorhanden.

---

Vol. XXXIX pp. 265-270

DOCUMENT 014-USSREXTRACTS FROM THE OPERATIONAL ORDER NO. 14 OF THE REICH SECURITY MAIN OFFICE, ADDRESSED TO THE EINSATZ GRUPPEN, 29 OCTOBER 1941: DIRECTIVES ISSUED IN AGREEMENT WITH THE SUPREME COMMAND OF THE ARMY FOR THE “PURGING” BY SPECIAL COMMANDOS OF THE PRISONER-OF-WAR CAMPS (SOVIET PRISONERS) IN THE REAR ARMY AREA; THOSE AFFECTED BY THE ACTION ARE ABOVE ALL SOVIET COM MISSARS AND OTHER LEADING PERSONALITIES, ALSO JEWS AND MEMBERS OF THE INTELLIGENTSIA. ORDER BY THE EINSATZ KOMMANDO C/5 TO ITS BRANCH OFFICES, 25 NOVEMBER 1941: ALL FUNCTIONARIES OF THE UKRAINE BANDERA MOVEMENT ARE TO BE LIQUIDATED ON ACCOUNT OF THEIR PREPARATIONS FOR A REVOLT
. . . . . .

— Seite 5 —

No. 7

Einsatzkommando C/5 der Sicherheitspolizei u.d.SD
O.U. den 25.November 1941
— Kdo — Tgb Nr. 12432/41. G. R. S.

An die Aussenposten
Kiew
Dnjepropetrowsk
Nikolajew
Rowno
Shitomir
Winniza

Betr.: OUN (Bandera-Bewegung)

Es wurde einwandfrei festgestellt, dass die Bandera-Bewegung einen Aufstand im Reichskommissariat vorbereitet mit dem Endziel, eine unabhängige Ukraine zu schaffen. Alle Funktionäre der Bandera-Bewegung sind sofort festzunehmen und nach einer eingehenden Vernehmung als Plünderer in aller Stille zu liquidieren.
Die Vernehmungsprotokolle sind dem Einsatzkommando C/5 zu übersenden.
Dieses Schreiben ist nach Kenntnisnahme durch den Kommandoführer sofort zu vernichten.

Unterschrift (unl)
SS-Obersturmbannführer

---

Vol. XXV pp. 255-288

DOCUMENT 192-PSMEMORANDUM FROM THE REICH COMMISSIONER FOR THE UKRAINE, KOCH, TO ROSENBERG, 16 MARCH 1943, CONCERNING HARSH MEASURES ADOPTED IN THE UKRAINE BY THE GERMAN ADMINISTRATION (EXHIBIT RO-13)

Der Reichskommissar für die Ukraine Rowno, den 16. März 1943.

An den
Herrn Reichsminister Alfred Rosenberg

Berlin W 35.

Persönlich.
. . . . . .
— Seite 25 —
. . . . . .
Den ukrainischen Emigranten ist es inzwischen auch gelungen, sowohl auf die Bandera- als auf die Melnikbewegung Einfluss zu erlangen, sodass sich beide heute bewusst deutschfeindlich gebärden. Auch die “Proswita”, soweit sie besteht, wird als Tarnorganisation für ukrainische Chauvinisten benutzt. Beispiele hierfür bitte ich den SD-Berichten zu entnehmen. Beweise sind erbracht in Rowno, Dunajezy, Kamenez-Podolsk und Kiew. In Kiew haben Ukrainer, die auch zu den “Gesellschaftskreisen” gehörten, einen Giftmord auf den Generalkommissar vorbereitet gehabt. Ukrainische Lehrer aus der Proswita haben sich an Widerstandsgruppen beteiligt, so z.B. in Kamjen-Kaschirsk, siehe SD-Bericht vom 27. und 31.6.1942. Neuesten SD-Berichten entnehme ich, dass unter der milden Hand der deutschen Führung im Operationsgebiet sich in Charkow in der Proswita eine Art ukrainischer Nationalregierung bilden konnte. Ich weise in diesem Zusammenhang darauf hin, dass es neben den Herren Ihrer
— Seite 26 —
Hauptabteilung Politik immer wieder die Vertreter der rück wärtigen Dienste im Operationsgebiet waren, welche eine andere Behandlung der Ukrainer forderten als sie in meinem Reichskommissariat geschah. Die ukrainischen Nationalisten aus Charkow sind nun in diesen Tagen nach Kiew evakuiert worden. Dort haben sie zuverlässigen ukrainischen Gewährsmännern gegenüber erklärt, dass in allernächster Zeit eine Weltkonferenz des Ukrainertums stattfinden würde. Sie sprechen von einer Wende der deutschen Ukrainepolitik in den nächsten Wochen. Sie fordern selbständige Truppen für die Ukraine. Sie verlangen, dass die in meinem Reichs kommissariat erscheinenden Zeitungen national-ukrainische Ten denzen verfolgen und erklären sich bereit, wenn diese Forderungen erfüllt sind, den Deutschen eine bedingte Loyalität zu bezeigen.
In Kamenez-Podolsk hatte der Gebietskommissar von sich aus einen gesellschaftlichen Verkehr mit den Ukrainern im Jahre 1941/42 begonnen. Er vertraute dem ukrainischen Bürgermeister und der ukrainischen Prominenz dieser Stadt unbedingt. Dieselben Herren versuchten nun, unterstützt von ukrainischen Lehrern und Stu denten ihre Partner im gesellschaftlichen Verkehr und deutsche Soldaten in die Luft zu sprengen, in dem sie bei einer Vorstellung im deutschen Soldatenkino Bomben zu werfen beabsichtigten. In der gleichen Zeit sollte der Gebietskommissar, und seine Mitarbeiter beseitigt und die Bankeinlagen gestohlen werden. Dieser Plan konnte reifen, weil die Angehörigen der deutschen Verwaltung den Einheimischen
— Seite 27 —
bis zum letzten Augenblick ein groses Vertrauen entgegenbrachten und sich an ukrainischen Gesellschaften beteiligten, die von dem Führer der Verschwörung veranstaltet wurden. Im allerletzten Augenblick gelang es dem SD zuzugreifen und 140 Mann fest zunehmen, unter denen sich die gesamte ukrainische Intelligenz dieser ukrainischen Stadt befand. Die Deutschen erklärten, dass sie den Ukrainern so etwas nie zugetraut hätten. Ich bin froh, dass solche “gesellschaftlichen Beziehungen” bisher nur in einem Fall aufgedeckt worden sind.
Ein besonderes Kapitel meiner politischen Arbeit bedeutet die ukrainische Emigration. Es muss leider festgestellt werden, dass auch hier die politische Haltung zwischen Ihrem Ministerium und mir eine verschiedenartige ist. Ich bin nicht durch ein Vorurteil zu meiner ablehnenden. Haltung zur ukrainischen Emigration gekom men, sondern auf Grund zahlreicher Erfahrungen während meiner Tätigkeit in der Ukraine.
Ich weise z.B. nur auf den Neujahrsglückwunsch der UNO zum Jahreswechsel 42/43 hin, der eine politische Unverschämtheit dar stellt. Er enthält keine Glückwünsche sondern krasse politische
Forderungen, die Forderung zur nationalen Freiheit und staatlichen Selbständigkeit. Die Forderungen sind gleichzeitig mit Drohungen vermischt, wenn den ukrainischen Ansprüchen nicht Genüge geschähe.
Bestärkt wurde ich in dieser meiner Haltung zur Emigration durch eine mir dienstlich übermittelte Äusserung des Führers, dass diese Emigranten das
— Seite 28 —
Volk verderben und dass er sie hätte bei Beginn des Ostfeldzuges erschiessen lassen, wenn er über ihre Haltung damals schon im Klaren gewesen wäre. Ich bedaure, dass sich diese Klarheit noch nicht bei allen Abteilungen Ihres Hauses durchgesetzt hat.
. . . . . .
— Seite 42 —
. . . . . .
Die Stadtverwaltung Kiew wurde unter seiner Leitung zu einer Hochburg des ukrainischen Chauvinismus. Massgebende Mitglieder der illegalen Bandera-organisation sassen in allen Abteilungen der Stadtverwaltung. In den Rayonverwaltungen wurden illegale Flugblätter gegen die Deutschen hergestellt. Bagasi hat massenhaft Ausweise zur Be freiung vom Arbeitseinsatz im Reich ausgegeben und Passierscheine zum Verlassen der Stadt Kiew ausgestellt. Westukrainische Emigranten wurden von ihm nach Kiew gebracht und von dort mit Hilfe einer Roten Kreuz Organisation, die er illegal gegründet hat, nach Charkow, Rowno, Winniza, Shitomir, Kamenez-Podolsk, Proskurow, Krementschuk usw. weitergeleitet. Die maßgeblichen An gestellten der Stadtverwaltung Kiew wurden von ihm insgeheim auf Mehiik vereidigt.
Auch sonst förderte Bagasi alle eigenstaatlichen Bestrebungen der Ukrainer. Die Schutzmannschaften
— Seite 43 —
versuchte er von der deutschen Polizei abzuspalten mit dem Ziel .einer zentralen Milizführung. Bekannt ist folgende Äusserung Bagasis: “Wenn 5 Deutsche 50 ukrainischen Schutzmännern gegenüber stehen, wer hat dann die Macht? Man muss die Deutschen vor vollendete Tatsachen stellen.”
. . . . . .
— Seite 51 —
. . . . . .
Erich Koch.

---

Vol. XXVII pp. 298-324

DOCUMENT 1526-PSLETTER FROM PROFESSOR DR. WOLODYMYR KUBIJOWYTSCH, LEADER OF THE UKRAINIAN CENTRAL COMMITTEE TO FRANK, 25 FEBRUARY 1943, GIVING DETAILED DESCRIPTION OF GERMAN OUTRAGES AGAINST THE UKRAINIAN POPULATION; SIXTEEN APPENDICES (EXHIBIT US A-178)

Prof. Dr. Wolodymyr Kubijowytsch,
Leiter des Ukrainischen Hauptausschusses.

Krakau, Februar 1943.

An den
Herrn Generalgouverneur Reichsminister Dr. Frank.

Exzellenz !

Jhrem Wunsche entsprechend, übersende ich Jhnen diesen Brief, in dem ich kurz die Mißstände und die peinlichen Vorfälle, welche eine besonders schwere Lage der ukrainischen Bevölkerung im GG…
. . . . . .
A n l a g e 8.

Erschießungen in Lemberg und in Czortkow im November 1942.
Als Entgeltung für die Erschießung eines Mitglieds der deutschen Polizei in Lemberg, der von der Hand eines unbekannten Täters in der zweiten Hälfte des Monats November 1942 fiel, wurden in Lemberg 28 und in Czortkow 56 Ukrainer, die zu dieser Zeit sich in Gefängnissen der genannten Städte befanden, erschossen. Niemandem wurde der Grund der Erschießungen angegeben und die Erschießungen in Czortkow wurden am hellen Tage vor den Augen der erschrockenen Bevölkerung durchgeführt. Unter den Erschossenen waren viele Typhuskranke, die in bewußtlosem Zustande aus dem Krankenhaus geholt und auf Autos und Wagen verladen und an die Hinrichtungsstätte gebracht wurden.
Diese Erschießungen sollten als Vergeltung der sog. Banderagruppe gegenüber betrachtet werden. Unter den Erschossenen befanden sich ältere Bürger, die überhaupt nichts mit der Tätigkeit dieser Gruppe zu tun hatten, wie z.B. Dr. Olexa Kossak, Rechtsanwält aus.Kolomea, Jng. Andrij Pjaseckyj, Oberförster in Janiw bei Lemberg, für die nicht nur ich und Dr. Kost Pankiskyj, sondern sogar Reichsdeutsche die Bürgschaft übernommen hatten.

---

Vol. XXV pp. 101-112

DOCUMENT 054-PSREPORT OF THE CHIEF OF THE ASSEMBLY CAMP FOR SKILLED WORKERS, KHARKOV, END OF SEPTEMBER 1942, TO THE COMMANDER OF THE ARMY SECTOR B; AND REPORT OF THE REPRESENTATIVE OF THE MINISTRY FOR THE OCCUPIED EASTERN TERRITORIES AT ARMY TERRITORY B TO ROSENBERG, 7 OCTOBER 1942, CONCERNING THE GROSS ABUSES COMMITTED DURING THE RECRUITING AND TRANSPORTATION AND IN THE TREATMENT OF THE UKRAINIAN SKILLED WORKERS IN THE REICH (EXHIBIT USA-198)

Der Reichsminister
für die besetzten Ostgebiete
O.U., den 7. Oktober 1942
Der Vertreter b.H. Gebiet B.

An das Reichsministerium.
für die besetzten Ostgebiete
Hauptabteilung I, Berlin
Unter den Linden 63.
. . . . . .
Beil.: In der Anlage übersende ich Abschrift eines Berichtes des Leiters des Facharbeitersammellagers Charkow (Bericht wurde erstellt Ende September 1942), sowie Abschrift eines Briefes vom April 1942.
. . . . . .
b) Sehr beklagen sich dagegen die in Gemeinschaftslager untergebrachten Ukrainer.
Der anliegende Bericht des Hauptmann Schmid führt die Dinge im Einzelnen an.
Die Frage der Behandlung der als Ostarbeiter ins Reich beförderten Ukrainer macht den hier in Frage kommenden Wehrmachtdienststellen große Sorge. Der Befehlshaber legte mir nahe, doch baldigst selbst mal einige Lager im Reich zu besuchen und bei den entsprechenden Stellen zu berichten, damit sofortige Abhilfe ge-
— Seite 2 —
schaffen wird. Das Heeresgebiet ist keineswegs befriedet. Alle Umstände der Unzufriedenheit tragen immer mehr bei, daß sich mehr Leute den Banden anschließen oder in das Lager der Bandera bzw. in andere uns feindlich gesinnten Gruppen abwandern.
Die allerbeste Propaganda wäre doch, die Ostarbeiter gut zu behandeln; … 

---

Vol. XXIX pp. 356-581

DOCUMENT 2233-PS (also 3465-PS and D-970)EXCERPTS FROM THE DIARY OF HANS FRANK, GOVERNOR GENERAL OF THE OCCUPIED POLISH TERRITORIES, 25 OCTOBER 1939 TO 3 APRIL 1945 (EXHIBIT-NUMBERS: USA-173, USA-174, USA-271, USA-281, USA-283, USA-295, USA-302, USA-311, USA-607, USA-608, USA-611, USA-612, USA-613, USSR-223, GB-562, GB-602, FRANK 10, FRANK 14—18)

T A G E B U C H
DES HERRN GENERALGOUVERNEURS
FÜR DIE BESETZTENPOLNISCHEN GEBIETE
. . . . . .
Montag, den 7. Dezember 1942

15:45 ::-:: Gouverneurs-Sitzung ::-:: im Königssaal der Burg.

An der Sitzung nehmen teil:

Der Herr Generalgouverneur Staatssekretär
Dr. Bühler Staatssekretär
Dr. Boepple
Hauptabteilungspräsident Dr. Siebert
Gouverneur Dr. Fischer
Gouverneur Dr. Wächter
Gouverneur Zömer
Gouverneur Kundt
Gouverneur Dr. Wendler
Oberlandesgerichtsrat Dr. Weh

... Aussprache über die politische Lage.
. . . . . .
Gouverneur Dr. Wächter kann berichten, daß es im ::-:: Distrikt Galizien ::-:: bisher noch keinerlei Zwischenfälle politischer Art gegeben habe. Aus gewissen Anzeichen sei allerdings zu entnehmen, daß mehr und mehr eine gefährliche Gesamtsituation in der Entwicklung begriffen sei.
... Weiter sei festzustellen, daß die bislang nicht hergestellte Einigung zwischen der ::-:: polnischen und ukrainischen Widerstandsbewegung ::-:: nunmehr in Gestalt der Bandera-Bewegung vollzogen sei, die eine Eigenstaatlichkeit anstrebe. Darüber hinaus zeige sich in letzter Zeit eine Passivität und Zurückhaltung der Bevölkerung. ... Leider werde ja auch in vielen Beziehungen durch gewisse behördliche Maßnahmen der Widerstandsbewegung in die Hände gearbeitet. Hinsichtlich der Ernährungssituation dürfte man doch die Bevölkerung zum mindesten nicht schlechter stellen als bisher. Auch sei es ein großer Fehler, wenn man bei der Arbeitererfassung mit zu scharfen Gewaltmaßnahmen vorgehe. Eine große Gefahr liege ferner darin, daß man seit einiger Zeit die Ukrainer und Polen völlig gleichstelle.
. . . . . .
Krakau


Джерело:

“Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal”
Nuremberg, 14 November 1945 — 1 October 1946
(In 42 vol., “The Blue Series”)
Library of Congress (Call Number KZ1176.T748 1947), The Judge Advocate General's Legal Center & School Library, U.S. Army, Charlottesville, Virginia. (OCLC Number 300473195)

«Процес над вищими військовими злочинцями перед Міжнародним Військовим Трибуналом»
Нюрнберг, 14 листопада 1945 — 1 жовтня 1946
(в 42-х томах, «Синя серія»)
Бібліотека Конгресу США (номер запиту KZ1176.T748 1947), Бібліотека Правового Центру-Школи Генеральних Суддів-Адвокатів Армії США, Шарлотсвіль, Вірджинія (номер запиту 300473195)
 

* * *

P.S.
2014 год.
К сведению граждан России.
Так как Нюрнбергский процесс ни Бандеру, ни УПА не осудил, то имейте в виду, что продолжая называть его в интернете "нацистским преступником" и "пособником фашистов", вы этим уже наговариваете себе на три года тюрьмы.
Спасибо Путину:

Федеральный закон о введении ответственности за реабилитацию нацизма от 5 мая 2014 г. N 128-ФЗ
Принят Государственной Думой 23 апреля 2014 года
Одобрен Советом Федерации 29 апреля 2014 года

Уголовный кодекс Российской Федерации дополнить статьёй "Статья 3541. Реабилитация нацизма":

1. Отрицание фактов, установленных приговором Международного военного трибунала,
...........................................................
совершенные публично, -
наказываются штрафом в размере до трехсот тысяч рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до двух лет, либо принудительными работами на срок до трех лет, либо лишением свободы на тот же срок.

2. Те же деяния, совершенные лицом с использованием своего служебного положения или с использованием средств массовой информации, а равно с искусственным созданием доказательств обвинения, -
наказываются штрафом в размере от ста тысяч до пятисот тысяч рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период от одного года до трех лет, либопринудительными работами на срок до пяти лет, либо лишением свободы на тот же срок с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет.

* * *
Кроме того все мы знаем, что после Великой Отечественной войны состоялся Нюрнбергский Трибунал(НТ), и на нем ряд нацистских организаций были объявлены преступными.
Это знание в нас периодически поддерживается сообщениями по ТВ, статьями в СМИ и т.д.
И тем не менее это миф.
Ни одной организации Нюрнберг преступной не объявил, даже такие одиозные, как СС и Гестапо.