неділя, 29 квітня 2012 р.


Раскрыта загадка терактов в Днепропетровске

Дата: 29.04.2012, 18:29
  2054   3




Шановні побратими! Судячи по всьому - в Дніпропетровську відпрацьовувалися технології введення надзвичайного стану в Україні. Візьму кілька прикладів.

1. Були проведенні навчання по відключенню мобільного зв'яку. Офіційно повідомили, що відключення мобільного зв'язку було викликано тим, щоб "террористи" не могли підривати вибухові пристрої через мобільний зв'язок. Та відключення були дуже цікавим.

Я в той день по справах був в області більше ніж за 50 км від Дніпропетровська. У нас з приятелем були мобільні телефони трьох різних операторів. В 13-40 у мене на телефоні мережі Київстар почалися проблемі з відправкою смс - відправлялися тільки з третьої спроби з затримкою в часі, крім того були обмеженні вихідні дзвінки на деяких моїх знайомих цього ж оператора, але у приятеля, який був поряд, телефон працював. Після 14 години у мене відключили повністю вихідні звінки, а потім навіть значок сітки зник. Через кілька хвилин и у мойого приятеля зник повністю зв'язок. Але інший телефон, який я рідко використовую - продовжував працювати, як завжди. Для чого відключати телефони з Дніпропетровською реєстрацією, та ще й поетапно? Достатьньо було просто відкоючити всі мережі в Дніпропетровську. Чому телефон, який на "прослушці" відключили навіть в області, в зовсім іншому місті, а інший продовжував працювати, як завжди?

2. По подібній технології підриву урни не так давно донецькі вбили дніпропетровського бізнесмена. Він вийшов з машини і підійшов до лотка купити води на трамвайній зупінці біля ЦУМу і в цей час привели в дію пристрій, що був в урні поряд - бізнесмена розірвало. Зараз підриви були зробленні для психологічного тиску - при підриві 4 пристроїв менше 30 постраждалих і то поранення від шматків урн не високого гатунку (якби урни були ще як у радянські часи - взагалі все вилетіло б уверх в повітря). Комусь просто потрібен був привід для заборони масових заходів на свята, тому зразу ж оголосили, що до 2 травня включно - ніяких масовіх заходів. Параллельно з вибухами розмістили інформацію в інтернеті і навіть через спецзв'язок - про більше ніж 10 вибухів в різних частинах міста. Пошкодженні трамваї тільки в 16-30 28/04 перегнали в центр до ЦУМу - для чого так довго тримати їх на очах людей? Раніше швидко все прибирали, щоб менше людей бачило трагедії. Комусь дуже треба було роздути з мухи слона.

3. Якщо ритуальне вбивство Аксельрода за 7 годин до Паски - неофіційно списали на розборки Ахметова з Коломойським, то цікаво на кого ці вибухи спишуть - мабуть на націоналістів з БЮТівцями.

Я живу в Дніпропетровську все життя і чув про багато різних злочиннів, що були за 40 років, але ті злочини, які відбуваються останнім часом - не зовсім стандартні. Вже трьох людей спалили живцем. Нещодавно в Новомосковську якісь молоді люди порубали мачете и сокирою молодих хлопців і дівчат в лісо-парку. Причому їх не хотіли вбити, а саме робили "резонансний злочин". Кому потрібні ці всі "резонансні" злочини і для чого?

Александр ВЕРЕЩАГИН, Днепропетровск

субота, 28 квітня 2012 р.

"Батьківщина" обогнала в апреле Партию регионов на 3% - Центр Разумкова | Новости. Новости дня на сайте Подробности.

"Батьківщина" обогнала в апреле Партию регионов на 3% - Центр Разумкова | Новости. Новости дня на сайте Подробности.

А город подумал ученья идут...

28 квітня 2012, 00:04
Твиты не горят.

В сети сегодня было много слухов. В том числе писали, что еще накануне взрывов в Днепропетровске была заметна нездоровая активность среди силовиков.

И вот доказательство – твит, датированный 26 апреля, 20:17

"только что по пр. Правды БТР проехал, а за ним две милицейские машины с мигалками"


Ссылка на твит https://twitter.com/#!/cocamiu/status/195562341260206082 

О странной цепочке событий сегодняшнего дня я уже писал здесь.


Роман Шрайк

Карпачова про побиття Ю.Тимощенко, вибухи в Дніпропетровську та вибори нового омбудсмена

 
– Пані Карпачова, 14 років Ви виконували свої повноваження. 24 квітня Верховна Рада обрала нового омбудсмена – Валерію Лутковську. Опозиція оскаржила у суді обрання нового уповноваженого Верховної Ради з прав людини через «грубі порушення закону», як переконані у «Батьківщині» і вимагає заборонити приведення до присяги Валерію Лутковську. Як Ви оцінюєте цю ситуацію? 
 
– У свій час я була автором концепції, автором «Закону про омбудсмена України», я долучилася разом зі своєю маленькою командою до створення інституту захисту прав людини в Україні. Тепер я свідомо не погодилася балотуватися на цю посаду.

Що стосується ситуації щодо виборів омбудсмена від 24 квітня, то вибори ще не завершилися, адже пані Лутковська ще не була приведена до присяги. Також ще не було ухвалено й проголосовано відповідну постанову, і тому, відповідно до статті дев’ятої закону «Про Уповноваженого з прав людини», чинний омбудсмен виконуватиме повною мірою свої обов’язки поки новий омбудсмен не буде легітимною мірою приведений до присяги.

– Ви бачили, як проходило голосування за кандидатуру Валерії Лутковської? Чи має опозиція підстави, щоби звертатися до суду й вимагати розглянути законність цього ухвалення?
Друге голосування мене не тільки схвилювало, а й обурило! У нас є всі фотодокументи, які свідчать про те, що була дана команда і кожен з депутатів мав показати «смотрящему» свій бюлетень

– Я не була в парламенті ані перший, ані другий раз, але я бачила відео і фото документи цих виборів. І перших, і других.

Друге голосування мене не тільки схвилювало, а й обурило! Я дуже добре знаю членів коаліції, я знаю майже всіх депутатів Верховної Ради, а деяких депутатів із Партії регіонів я знаю дуже близько і можу сказати – я побачила те, що можна назвати соромом, фактично цинізмом відносно обрання уповноваженого з прав людини на посаду – таємним голосуванням.

У нас є всі фотодокументи й відео, які свідчать про те, що була дана команда і кожен з депутатів мав показати «смотрящему» свій бюлетень з відміткою, що проголосував.


Відбувається нелегітимне обрання нового уповноваженого з прав людини
Але я знаю ще більше – багато хто мені телефонував й казав: «Нам соромно! Нас намагаються зламати, – як вони кажуть, і примусити робити те, що ми не хочемо робити своїм серцем!»

Тобто відбувається нелегітимне обрання нового уповноваженого з прав людини.

– Те, що Ви заявили, що Ви не будете балотуватися на посаду омбудсмена, певною мірою звільнило Вас від якихось зобов’язань перед Партією регіонів?
Я дала згоду балотуватися з опозицією, коли лідери тодішньої опозиції були заарештовані. Але я ніколи не була членом Партії регіонів

– По-перше, я дала згоду балотуватися з опозицією, а тоді в опозиції була Партія регіонів. Коли лідери тодішньої опозиції були заарештовані, зокрема пан Колєсніков – губернатор Донеччини, царство небесне Євгенію Кушнарьову – губернатор Харківщини, був заарештований і став інвалідом другої групи член партії Литвина, Народної партії, голова Тернопільської обласної ради Жукінський, а пізніше було заарештовано губернатора Закарпаття Івана Різака. Я мала долучатися до всіх цих ганебних масових арештів. Тож я пішла свідомо з опозиційною силою, яка називалася Партією регіонів. Пішла навіть другим номером, але я ніколи не була членом Партії регіонів.

Я пішла з єдиним меседжем: «За Єдину Соборну Україну!» Адже тоді була загроза, що Україна стояла перед розколом на Схід і Захід, нас провокували, щоб українці пішли один на одного. Я сказала, що цього не буде і заради цього я поклала весь свій авторитет – і людський, і професійний.

– А зараз, які загрози Ви бачите для України?
У Дніпропетровську жахлива ситуація. Це акція провокаційна, мені це зрозуміло. Але чому мають страждати прості безвинні люди?

– Ідучи до вас на ефір, я почула, що у Дніпропетровську жахлива ситуація. Мені зателефонував мій представник Петро Овчаренко й повідомив, що 5 вибухів сталося в центрі міста буквально протягом 2 годин!

Він сказав: «Ми не знаємо що робити! Місто залякане, люди не знають куди бігти, люди надзвичайно схвильовані, є поранені, їх доставляють зараз до лікарень!»

Я хочу сказати, що безперечно це акція провокаційна, мені це зрозуміло. Думаю, що найближчим часом ми дізнаємося хто автор цієї провокації. Але чому мають страждати прості безвинні люди? Як за звичай? Як через бідність, як через арешти? Тому я бачу, що ті загрози, які були Україні, так і не ліквідовано. Загрози, які пов’язані з тим, що ми не ліквідували бідність. Сьогодні за межею бідності перебуває понад 80% українців – це за даними Світового банку.

Я першою, до речі, в Україні, підняла це питання в 2000 році у своїй доповіді. Я зверталася до Президентів, і до Віктора Ющенка, і до Віктора Януковича. Ухвалювалися відповідні програми, але ми бачимо, що віз і нині там.

– Ви оприлюднила фотографії, які підтверджують те, що до Юлії Тимошенко застосовували силу. На цих фото видно синці. Вже є заява Міністерства охорони здоров’я, в якій Вам дорікають, що Ви не допомагаєте знайти для Тимошенко лікарів, а нагнітаєте напруження навколо цієї теми!?
Тимошенко не заперечує, а, навпаки хотіла б щоб її пролікували. Вона дала згоду на те, щоб її лікували в залізничній лікарні Харкова

– Шукати лікарів – це справа Міністерства охорони здоров’я. Я знаю високий фаховий рівень наших українських лікарів, вже долучилися німецькі лікарі й пропонують лікування, спільно навіть з українськими лікарями. Будь ласка, здійснюйте цю ініціативу!

Я зустрілася з пані Тимошенко і можу Вам засвідчити: вона не заперечує, а, навпаки хотіла б щоб її пролікували. Вона дала згоду на те, щоб її лікували в залізничній лікарні Харкова.

– А чому ж вона не хотіла туди їхати?
Тимошенко намагалися відвезти у брутальний спосібЮлія Тимошенко вимагала зробити це у присутності її адвоката у понеділок, а не вночі

– Справа в тому, що Тимошенко намагалися відвезти у брутальний спосіб, принижуючи її людську гідність й застосовуючи насильство, що призвело до завдання їй не тільки тілесних ушкоджень, а й моральних страждань.

Жінку, як той тутовий шовкопряд, закрутили у простирадло. Добре, що воно на п’ ять сантиметрів не доходило до горла. Тимошенко вдалося лише висунути ліву руку й намагатися якимось чином оборонятися, коли її почали силоміць стягувати з ліжка о 10-й годині вечора, у п’ятницю. Перед вихідними днями!!! Навіть не конвой це робив, а на чолі з заступником начальника Качанівської колонії Коваленком – два його підлеглих.

Юлія Тимошенко вимагала одного – зробити це в законний спосіб, у присутності її адвоката і зробити це у понеділок, в робочий день, а не вночі. Що робиться завжди вночі? Недобрі справи, я думаю. І в ночі вивозити людину до лікарні можна тільки тоді, коли є екстрена необхідність, погодьтеся!

Тож, коли почали в такий спосіб «загортати», людина, наскільки вона могла,
чинила опір, благала їх, кликала на допомогу.

– А як пояснило Вам свої дії керівництво колонії, чи керівництво пенітенціарної системи? Ви зверталися за поясненнями?
Ганебна ситуація може бути прирівняна до застосування тортур до Тимошенко і, фактично, порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини

Тимошенко сказала, що досі відчуває біль
​​
​​
Її співкамерницю перед тим вивели й ми досі не можемо її розшукати. За 14 років моєї діяльності на цій посаді, ніколи не було, щоб в’язень сказав, що він не хоче зустрітися з омбудсменом
– Я спочатку, коли це стало мені відомо, хотіла направити свого представника, але почула, що оголошено санітарний день у колонії. Колонія була закрита для будь-яких відвідувань. Потім настало 24 число, коли відбувалися вибори омбудсмена у парламенті і я думала, що до кінця дня вони будуть завершені, і я буду передавати свій мандат новообраному омбудсмену.

Але я направила свого представника. Мій представник Сергій Кудрук, який працював тривалий час в пенітенціарних закладах, дуже досвідчена людина – він терміново виїхав до Качанівської колонії. Кудрук зустрівся з пані Тимошенко і вона, долаючи сором, змушена була йому демонструвати всі ці синці. Це вже був тоді четвертий день. Але робила вона це в присутності начальника Качанівської колонії Первушкіна і начальника медичної частини Качанівської колонії.

Вони запевнили Тимошенко, що всі ці синці вони одразу зафіксували і це є в медичній картці. Це неправда!

Мій представник, повернувшись, поінформував мене про ганебну ситуацію, яка, дійсно може бути прирівняна до застосування тортур до пані Тимошенко, до акції насильства, і, фактично, порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини.

Наступного дня я вилетіла літаком до Качанівської колонії. Я зустрілася з пані Тимошенко і попросила – дати мені можливість її оглянути.

Тимошенко сказала, що досі вона відчуває дуже такий, неприємний біль, але це вже був 5 день. Вона продемонструвала мені синці й розповіла, як це все відбувалося.

Ніхто не міг їй допомогти, бо її співкамерницю перед тим вивели й ми досі не можемо її розшукати, її приховали навіть від омбудсмена України!

За 14 років моєї діяльності на цій посаді, ніколи не було, щоб в’язень – я засвідчую це – сказав, що він не хоче зустрітися з омбудсменом. Бо ж люди знають, що омбудсмен – це означає допомога, це означає захист прав людини. Вперше примусили цю жінку (і я не знаю, чи вона це писала)...

– А Ви бачили цей папір, відмову?

– Мені принесли папір, коли залишалася буквально година до мого від’їзду з колонії, мені показали, що вона не хоче зустрічатися, мовляв, це її право. А я кажу, якщо навіть вона не хоче, в чому я маю великий сумнів, то я маю право як омбудсмен подивитися – в які умови ви перевели цю жінку, принаймні.

– Адвокат Тимошенко Сергій Власенко заявляв, що цю співкамерницю тримали в карцері. Чи це можна перевірити?
Я сказала пану Первушкіну: покажіть мені її, будь ласка. Цього не було зроблено

– Пані Ірино, її приховали від мене. Я сказала пану Первушкіну, що я зараз зроблю заяву про те, що ви взагалі її вивезли з колонії. Я не знаю, чи жива ця жінка. Покажіть мені її, будь ласка, щоб я могла побачити, де вона перебуває. Цього не було зроблено.

– Чи достатньо цих фактів, щоб вимагати зміни керівництва пенітенціарної служби і щоб звертатися до Президента України, який є гарантом Конституції?
Через ганебну команду не дали навіть ознайомитися з медичною карткою пані Тимошенко, на яку я отримала письмову згоду

– Я хочу сказати, що з Олександром Володимировичем Лісіцковим, а він уже понад рік як призначений на посаду керівника Державної пенітенціарної служби України, в мене склалися дуже добрі стосунки, професійні, людські. Але через певний час, особливо, коли почалися арешти екс-високопосадовців – саме з цього, чомусь, періоду ми почали не чути, як то кажуть, один одного.

Я розумію, що він виконує свої професійні обов’язки, але омбудсмен так само має виконувати свої професійні обов’язки. Тому я попередила пана Первушкіна, я розумію, мені жаль цю людину, я побачила як тряслися руки у цієї людини, як йому було соромно переді мною, коли мені, через ганебну команду, яку він отримав, не дали навіть ознайомитися з медичною карткою пані Тимошенко, на яку я отримала від неї, під час відвідування Качанівської колонії, письмову згоду.

– Коли Вам відмовили?
Мій представник побачив, як з сейфу виймалася картка Тимошенко і ховалася. Це неприкритий сором і злочинСистема знищує не тільки тих в’язнів, але знищує і тих, хто працює – персонал

Зганьбили вже гідність й народних наших обранців. То на що розраховувати простій людині?
– Відмовили 25 числа, коли я відвідувала пані Тимошенко. Вона хотіла пересвідчитися, чи правду їй сказав начальник медичної частини, що «все внесено». Тепер я розумію, чому він сказав їй неправду.

Мені збрехав, сказавши: «Ніно Іванівно, ми готові, але картки зараз немає, бо наша лікарка, яка її веде, вона зараз вже вдома, вже вечірня година, а вона в неї десь закрита!»

Але, коли мій представник піднявся на другий поверх і зайшов в його кабінет, він побачив, як з сейфу виймалася картка Тимошенко і ховалася.

Це був сором. Це був неприкритий сором і це злочин, принаймні, службовий злочин.

Але я ні на кого не тримаю зла. Я розумію, що це нещасні люди, що система знищує не тільки тих в’язнів, але знищує і тих, хто працює – персонал.

І коли депутати не змогли дати супротив, коли їх примушували демонструвати кожного бюлетень – я ще раз кажу – це все зафіксовано документально і на відео, то це означає, що зганьбили вже гідність й народних наших обранців. То на що розраховувати простій людині?

– Ніно Іванівно, Ви заклали основи того, що називається Захистом прав людини в Україні, але Ваша розповідь вказує , що права людей порушуються. Чому ж не вдалося створити такий превентивний механізм, щоби порушення прав людини і катування стали неможливими?
Україна мала створити Національний превентивний механізм запобігання катувань

– В 2006 році, як уповноважений з прав людини, я звернулася офіційно з поданням до чинного Президента (тоді Віктора Ющенка) про те, щоб він вніс подання до Верховної Ради про «Ратифікацію факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань».

Я в цьому поданні зазначила про систематичні і масові брутальні порушення прав сотень тисяч громадян нашої держави. Він вніс своє подання і парламент ратифікував факультативний протокол. Це означало, що Україна мала зробити наступний крок – створити Національний превентивний механізм запобігання катувань. Це був 2006 рік. Але я відчула абсолютне нерозуміння і блокування з боку, в першу чергу, Міністерства юстиції.

Але тепер вже, коли стало відомо, що Європа не відступиться від цього і я сама наполягала, щоб ми створили такий національний незалежний механізм. А це, погодьтеся, можна зробити тільки, коли буде працювати розгалужена державна машина, серйозна...

– У нас, щоб щось запрацювало, потрібно, щоб була політична воля.
Сказали, що коштів на такий механізм у нас немає

– Я вимагала це зробити на декількох засіданнях уряду, але мені сказали, що коштів на такий механізм у нас немає, а тому ми будемо робити таку собі модельку «Омбудсмен +». Ця модель працює неефективно у великих країнах.

– Щодо моделі «Омбудсмен +», Валерія Лутковська заявила в інтерв’ю «Українській правді», що її не вдалося запровадити, бо Ви не підтримали, а ще вона каже, що їй не вдалося належним чином співпрацювати з Вами щодо контролю за виконанням рішень Європейського суду з прав людини. 
Владі він не потрібен! Тому буде фіговий листок, буде чергова декларація

– Це неправда. Мені прикро про це зараз говорити. Пані Лутковська не була ініціатором ратифікації факультативного протоколу до Конвенції ООН. Пані Лутковська не була, фактично, мотором впровадження, а була тим, хто блокував цей процес, з приводу чого навіть ображалися правозахисники. Ми спільно підготували законопроект із правозахисниками, а Мінюст його похоронив, тому що отримав команду: «Грошей немає і ми не будемо створювати незалежний превентивний механізм!»

Владі він не потрібен! Тому буде фіговий листок, буде чергова декларація і на цьому все завершиться.

Що стосується рішень Європейського суду з прав людини, я критикувала Мінюст і всю систему з виконання рішень як національних судів – які виконуються тільки на 30% – і тому люди змушені шукати правди в Європейському суді. І тому Європейський суд перевантажений зверненнями від громадян України.

Я була, до речі, координатором ратифікації Європейської конвенції з прав людини...

– А який контроль Ви мали здійснювати за їх виконанням?
Україною виконано тільки 3% всіх рішень Європейського суду з прав людини

Тільки у виняткових випадках можна заарештовувати людину. Тимошенко була заарештована під час судового засідання і її позбавили права на апеляцію. Не застосувавши рішення «Гурепка проти України». Будь-який суддя зобов’язаний застосовувати ці норми
За останні два роки шість рішень Європейського суду посилаються на правову позицію омбудсмена України
– Це не функція омбудсмана здійснювати контроль за виконанням рішень Європейського суду. Це, якраз, функція пані Лутковської. За даними Комітету міністрів Ради Європи, Україною виконано тільки 3% всіх рішень Європейського суду з прав людини, 97% рішень Європейського суду, на жаль, в повному обсязі, досі Україною не виконано.

Тому Україна має пілотне рішення і воно проти України, і не виконується це рішення два з половиною роки! Ми маємо друге пілотне рішення «Харченко проти України», яке ставить перед Україною питання, щоб припинити зловживання правом на арешт.

На цьому і я наголошувала і тут моя позиція повністю співпадає. Тільки у виняткових випадках можна заарештовувати людину – це вже конкретне рішення Європейського суду, коли людина ухиляється від слідства й суду. Але є рішення «Гурепка проти України». Це рішення Європейського суду, до якого я, як омбудсмен, долучилася безпосередньо. Я допомогла цій людині добитися справедливого рішення Європейського суду і тепер ми маємо вже прецедентне рішення, що не можна позбавляти будь-яку людину права на апеляцію.

По справах екс-високопосадовців: і Юрій Луценко, і Юлія Тимошенко, особливо по Тимошенко – вона була заарештована під час судового засідання і її позбавили права на апеляцію. Позбавили, не застосувавши рішення «Гурепка проти України», бо пан Кірєєв послався на стару редакцію КПК.

Ні, шановні! Якщо ми визнали принцип верховенства права, то це означає, що коли наше застаріле законодавство, зокрема, чинний, поки що КПК суперечить нормам Європейської конвенції, або іншим Конвенціям, які належним чином були ратифіковані і стали частиною українського законодавства – будь-який суддя зобов’язаний застосовувати ці норми.

Тобто, коли пані Тимошенко була заарештована в судовому порядку і її адвокати не могли звернутися з апеляцією в апеляційний суд, то я звернулася до пана Кірєєва, написавши йому: «Ваша честь, пане Кірєєв, тільки ваша компетенція могла би звільнити пані Тимошенко зараз і звільнити Україну від чергового, ганебного рішення Європейського суду з прав людини, що ми позбавили людину – не має значення, яку посаду вона раніше займала, але позбавили людину права на апеляцію». А на резонансній справі ми, фактично, привертаємо увагу до масових порушень прав людини.

За останні два роки шість рішень Європейського суду посилаються на правову позицію омбудсмена України. Моє завдання, як омбудсмена України, надавати правові висновки, коли до мене звертається Європейський суд з прав людини. А вже справа Мінюсту і всіх його структур займатися виконанням рішень Європейського суду з прав людини.

– Пані Карпачова, а чому перший захід, який вживає держава до людини, яку підозрюють у скоєнні злочину – це арешт?

– Тому що репресивна філософія, репресивне мислення – воно поки що не змінилося.

– А економічний фактор тут присутній? 
Поутворювали цілі піраміди силовиків, які вибивають через такі затримання і арешти кошти. Вони є, фактично, безкарними

– Для мене презумпція невинуватості – це святе. Стосується вона й затриманої, заарештованої людини, або персоналу, який з нею працює. Я нікого ніколи не буду обвинувачувати, поки не отримаю всіх доведених доказів у відповідному порядку, або правоохоронними органами, або судом.

Але можу сказати, що поутворювали цілі піраміди силовиків, які вибивають через такі затримання і арешти фінансові певні кошти – таким чином вони підтримують свій матеріальний стан.

Вони мають необмежену владу, вони сьогодні є, фактично, безкарними. Тому я постійно на цій посаді вимагаю, що у нас має бути невідворотність покарання для всіх. Але доведена обов’язково в судовому порядку і коли людині надано право пройти апеляцію і касацію, бажано.

– Пані Карпачова, чи будете Ви балотуватися до парламенту? Кажуть, що Партія регіонів Вам пропонувала і БЮТ пропонує місце в списку?

– Я зараз не можу сказати. Партія регіонів дійсно пропонувала, тому що вони розуміють рейтинг омбудсмена України дуже добре.

– А БЮТ?

– У мене з БЮТом менш тісні стосунки, ніж з представниками Партії регіонів. Чесно хочу вам сказати...

– Але ж з Юлією Тимошенко Ви бачилися...

– Я можу Вам сказати, що я бачусь з різними представниками різних політичних сил, але це не впливає на моє майбутнє. Щоб не сталося, я буду залишатися вірною своєму обов’язку – моральному, в першу чергу. Я буду продовжувати боронити і захищати права людини!
 http://www.radiosvoboda.org/

Блоги » Олександр Данилюк » За вибухами стоїть Янукович » Корреспондент

Блоги » Олександр Данилюк » За вибухами стоїть Янукович » Корреспондент

В Харькове возле суда избили нардепа-"бютовца" - милиция сбежала от "дебоширов" Калашникова « Новости | Цензор.НЕТ

В Харькове возле суда избили нардепа-"бютовца" - милиция сбежала от "дебоширов" Калашникова « Новости | Цензор.НЕТ

пʼятниця, 27 квітня 2012 р.


ЗАНАВЕС!!!

27 квітня 2012, 17:26
События дня в новостях УП:

Оппозиция утром блокирует трибуну Рады – в знак протеста против избиения Тимошенко.

Старый омбудсмен – Нина Карпачева публикует доказательства насилия над Тимошенко – фото синяков.

Депутаты покидают Раду. Но депутатам-регионалам поступает команда не брать билетына сегодня.

В Днепропетровске происходит 4 взрыва.

Депутаты срочно собираются на заседание.

Вы думаете депутаты обсуждают взрывы и вызывают силовиков на ковер? Фиг там!

Депутаты увольняют Карпачеву, присягу принимает новый омбудсмен – Валерия Лутковская.

После этого заседание парламента закрывается!!!

ЗАНАВЕС!!!
Роман Шрайк

Веселий песец про ВР і владу.

середа, 25 квітня 2012 р.


Место у параши

время публикации: 10:41
последнее обновление: 10:41
версия для печатисохранить в виде файлаотправить по почтепросмотр фотоиллюстраций

Виталий Портников

Виталий Портников
Избиение Тимошенко напрямую связано с будущими парламентскими выборами.
Одно из самых распространенных замечаний после появления информации о избиении Юлии Тимошенко в тюрьме - "там всех бьют". Да, спорить с этим не приходится, в украинских тюрьмах бьют всех, и мужчин, и женщин, и для того, чтобы изменить ситуацию, одних журналистских расследований недостаточно: необходимо, чтобы другой стала сама система. Но заключенных в Украине избивают именно в рамках вседозволенности, предоставляемых этой системой работникам пенитенциарных служб. И то, что факт избиения так никогда и не станет достоянием гласности, а если станет - то никто на это не обратит внимание - также помогает узаконенной жестокости.
С Тимошенко - совсем другая история. Эти самые работники прекрасно знают, кто она. Великолепно понимают, что факт избиения будет обнародован, что на него последует общественная реакция - и в Украине, и за рубежом. Поэтому применить силу к Тимошенко они могут только по прямому указанию. Только тогда, когда будут уверены, что им за это ничего не будет. Да, выполнение преступного приказа в цивилизованном мире не освобождает от ответственности, но между выполнением приказа и собственной инициативой есть все же некая разница.
Поэтому я рискну утверждать, что с Тимошенко обращаются так специально, что власть, проникнутая уголовным духом и пытающаяся сделать его общественной моралью, специально унижает и ее, и нас. Избивая Тимошенко, президент Виктор Янукович и его ближайшее окружение как бы говорят и тем, кто голосовал за нее, и тем, кто выступал против несправедливого судебного преследования, и тем, кто считает, что издевательства над Тимошенко и другими оппозиционерами тормозят развитие страны - ваше место у параши! Мы здесь в законе! Что захотим, то и будем творить!
И творят. Не нужно быть большим специалистом по конституционному праву, чтобы понять, что в стране после победы Януковича на президентских выборах был совершен государственный переворот - можно сколько угодно долго убеждать себя в том, что изнасиловавшая судебную систему группировка легитимна, правдой это все равно не будет. Не нужно быть большим специалистом по уголовному праву, чтобы понять, что посадка Тимошенко и Луценко - это расправа над одними оппонентами и запугивание других.
Не нужно быть большим специалистом по психологическому насилию, чтобы понять - нынешнее избиение Тимошенко напрямую связано с будущими парламентскими выборами. Они просто готовят нас к тому, чтобы когда выборы будут сфальсифицированы, мы тихо сидели и молчали. И не удивлялись, что нас будут бить уже не в масштабах тюремной камеры, а в масштабах всей страны.

Звідки взялась «Україна»?

Назва нашого народу набула сучасного політичного й географічного звучання в ХІХ столітті
Матеріал друкованого видання
№ 15 (232)
від 12 квітня

Етнонім «українці» не такий уже й давній. Він постав саме тоді, коли на арену європейського політичного життя вийшло національне питання, – в ХІХ столітті. Чому ж наші предки мусили відмовитися від свого родового імені «Русь» і терміну «руський», що були поширені за середньовіччя та раннього Нового часу?
Читайте також: Русь – Україна
Відомо, що вперше назву «Україна» на означення окраїнних теренів Переяславського князівства вжито в Іпатіївському літописі 1187 року. Як територія «Україна» присутня на карті француза Ґійома де Боплана (середина ХVІІ століття), завдяки чому ця географічна назва стала широко відома в Західній Європі. Семантику виводили від окраїнних земель, що розкинулися на кордоні між Річчю Посполитою і Великим Степом. Із таким самим змістом це слово вживали й московські воєводи на позначення Слобожанщини, колонізованої у XVII–XVIII століттях вихідцями з Наддніпрянщини.
У часи визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648–1657) до «України» включали Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства, підконтрольні владі гетьмана. Загалом джерела фіксують низку територій, які у ХІІІ–ХVІІІ століттях називалися «українами». Однак у ХІХ-му дане поняття стало радше географічним, хоч інколи й фігурувало в культурному та політичному контекстах. В етнічному сенсі тодішнє населення наших сучасних земель ідентифікувало себе як русинів. Із проголошенням 1721 року Російської імперії та інкорпорацією до її складу у XVIII столітті Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини з’явилася потреба розрізняти населення тогочасних українських губерній та етнічних росіян, зважаючи на монополізацію московитами києворуської спадщини й назви «Русь».
«УКРАЇНСЬКИЙ» КОМПЛЕКС
Є думка, що українці ідеологічно програли, відмовившись від традиційної самоназви «Русь», бо ж світ знав про Давньоруську державу й на підставі спільного з північним сусідом найменування ідентифікував і продовжує ідентифікувати нашу давню історію з російською.
Певний комплекс через нове слово на позначення національності завжди тяжів над українською елітою. Звідси й небажання деяких вітчизняних істориків замість «давньоруський» уживати «давньоукраїнський» чи замість «Київська Русь» (що є більше даниною російській схемі історії) – «Україна-Русь». Обидва останні терміни штучні, однак до першого дужче звикли через радянську традицію, а про другий забули після імперської заборони на викладання своєї історії з українського погляду. Втім, французи свою галльську або ж німці – франкську історію не соромляться називати відповідно давньофранцузькою та давньонімецькою.
Не випадково уся початкова «війна» між українськими та російськими інтелектуалами навколо історичної пам’яті в ХІХ столітті була боротьбою за належність спадщини так званої Київської Русі. Хто її вигравав, мав у очах освіченої частини суспільства легітимне право виставляти претензії на українські терени.
Читайте також: Для чужого столу
НОВА НАЗВА
Перші українські будителі ХІХ століття ще на зорі своєї діяльності зіткнулися з непростою проблемою: давній етнонім «руський» («русинський») та новочасний «малоруський» неминуче потрапляли у спільний із росіянами корінь і автоматично ставали частиною російського культурного простору, «русского міра». Тому лідери кирило-мефодіївців Тарас Шевченко, Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш як додатковий чинник ідентифікації народу обрали для території Наддніпрянщини назву принципово відмінну від уживаної на позначення тогочасної Росії, і нею стала «Україна». Героїчний фольклорний образ Середньої Наддніпрянщини доби Козаччини ХVІ–ХVІІІ століть став уособленням національного духу і мав покрити собою весь тисячолітній період русько-української історії від князівського часу до Нової доби.
Практика відмови від історичного етноніма не була зовсім незвичною для європейських народів. Наприклад, румуни для пошуку нової політичної назви позбулися попередніх секулярних «волохи», «молдавани», «трансильванці» і прийняли міфологічне ймення, що наближувало їх до героїчних традицій Римської імперії. Спочатку сусідам це здавалося нелогічним і претензійно нахабним, але утворена після російсько-турецької війни Румунська держава цю назву ефективно популяризувала, і вже наприкінці ХІХ століття остання ні в кого не викликала такої скаженої ідіосинкразії, як слово «Україна» серед росіян і поляків на початку ХХ-го.
Іще Михайло Максимович узяв за основу вітчизняної історії чотирискладовий поділ, що був протиставлений російській трискладовій схемі (Русь Київська, Русь Московська, Русь Пєтровська, або ж Петербурзька): Україна-Русь князівської доби, Україна литовсько-польського періоду, Козацька Україна, Україна Нового часу.
Уже саме використання назви «Україна» засвідчувало наміри наших інтелектуалів відмежуватися від культурної спадщини, держави та історичної традиції сусідів. Цей крок виявися надзвичайно революційним за своїми наслідками. Нова назва чітко розділяла інтереси двох націй, своє і чуже, створювала підстави для національного, культурного й історіософського розрізнення. До того ж без нового етноніма не міг обійтися процес національного відродження та поширення літературної мови у ХІХ столітті.
Термін «Україна» свідчив про зовсім інший історичний статус наших земель. На територію, яку імперські інтелектуалипредставляли як місце, де зародилася російська державність, де правили предки московських царів, де плекано було спільну для росіян, українців і білорусів православну культуру (в радянські часи ці тези оформили у вигляді теорії «колиски трьох братніх народів»), де з Малої Русі почала виростати Русь Велика, нова назва змушувала поглянути під протилежним кутом зору: розуміння колоніального статусу Наддніпрянщини в межах Російської імперії, наявність власної державної, культурної, релігійної та мовної традиції тощо.
Усі ці моменти чудово розуміли імперські ідеологи, а тому назву «Україна» дозволили вживати на Наддніпрянщині лише під час революції 1905–1907 років. У попередні роки вона зазнавала постійних переслідувань: газети й журнали було штрафовано за позначення на картах цього топоніма, культурні товариства з українськими вивісками закривали. Після встановлення в Росії третьочервневої монархії в 1907-му покотилася нова хвиля великодержавного шовінізму та політичної реакції – із прирівнянням українців до категорії «інородці».
Читайте також: Не Росія
ПОВІЛЬНЕ ВРОСТАННЯ
«Українське» не відразу семантично перемогло загальноросійське. Михайло Максимович розробив правопис, у якому було закладено філософію спільного «руського» коріння. Останній залишав можливість українцеві, читаючи твір рідною мовою, одночасно сприймати голосні в російському звучанні. Дашок над літерою означав, що, приміром, слово «дôм» (де він стояв над «о») слід вимовляти як «дім». «Максимовичівка», як її називали, створювала підґрунтя для психологічної національної роздвоєності (з огляду на це, нею активно послуговувалися галицькі москвофіли).
У середині ХІХ століття з’явився новий термін «Україна-Русь», який мав витіснити «Давню Русь» («Київську Русь»). Свідомо його почав уживати «хлопоман» Павлин Свєнціцький на початку 1860-х у львівській газеті «Село». Терміном історіографії він став у 1880-х, коли Олександр Барвінський у шкільному підручнику історії використав його на позначення князівського періоду. Цей термін припав до душі історику Володимирові Антоновичу, і коли 1885 року розпочалися переговори між київськими та львівськими українцями про координацію своїх дій, було домовлено про паралельне використання назви «Україна» для обох територій проживання українців – у складі Австро-Угорщини та Російської імперії.
Однак позначення «український» прижилося не швидко. Народовці у Східній Галичині свої товариства називали руськими ще у 1880-х роках, а часопис «Діло» на початку 1890-х послуговувався етимологічним правописом Михайла Максимовича. Навіть реорганізоване НТШ в підзаголовку зберігало утраквізм «Українсько-руське товариство» так само, як і перша національно зорієнтована політсила Східної Галичини – Русько-українська радикальна партія (РУРП).
Читайте також: Дух державності
Покласти край малоросійству й рутенству закликав на межі століть Михайло Грушевський. Саме його діяльність у Львові від 1894 року збіглася в часі з остаточним витісненням «руського» на користь «українського», і цей процес був пов’язаний зі згасанням москвофільських настроїв та перемогою в Галичині модерної національної свідомості.
Однак, попри народження на початку ХХ століття «масового» свідомого представника нації, в галицьких українських гімназіях зберігався високий відсоток москвофілів (майже 50%), про що з прикрістю писав до Грушевського майбутній голова НТШ академік ВУАН Кирило Студинський. Російсько-українська амбівалентність, а отже, й доля етноніма «український» на Наддніпрянщині під царатом більше давалася взнаки, ніж амбівалентність польсько-українська у Східній Галичині. Навіть Володимира Антоновича водночас зараховували до вчених обох національностей. Що й казати про істориків Івана Лучицького та Володимира Науменка, які переважно залишалися до 1917-го політичними росіянами. Одним із перших свідомих українських інтелігентів став Михайло Грушевський. У середині 1890-х до нього приєдналася ціла когорта наддніпрянців: Олександр Лотоцький, Сергій Єфремов, Василь Доманицький, Олександр Черняхівський, Іван Липа, Микола Міхновський, Борис Грінченко та ін.
Напередодні Першої світової війни рубікон було остаточно перейдено. І тепер «руський» уже асоціювався не з українським, а з приналежністю до московської традиції (Володимир Винниченко у своєму «Відродженні нації» називає росіян «руськими»).
У логіці нового етноніма було закладено новий генетичний код. Він зберіг українську ідентичність, сприяв постанню модерної національної культури, не дозволив українцям сплавитися з росіянами в загальноімперському казані. Назва, що входила в ужиток, позначала нову національну якість, розрив із традиціями багатовікового православного універсалізму, який мав у ХІХ столітті остаточно вирішити «українське питання» на користь Росії.
ДИЛЕМА РУСІ ТА УКРАЇНИ
Версії походження
Історик і правознавець Сергій Шелухин у книжці «Назва Україна», яка побачила світ у Празі 1927-го, доводив, що етнонім українців сягає своїм корінням іще доруських часів і походить від міфічних укрів. Метою цієї гіпотези було підважити закиди сусідів у тому, що термін походить від «окраїни». Однак найпопулярнішу і справді наукову теорію запропонував у своїй популярній брошурі «Русь-Україна і Московщина-Росія» публіцист і політичний діяч Лонгин Цегельський (перше видання – 1901 року). Автор виклав історію привласнення історичного наймення України-Русі Московією, розкрив імперське підґрунтя використання назви «Русь» у часи колоніальної політики царату в ХІХ столітті і доводив необхідність відмови від цього терміна на користь «України» для тих своїх братів по крові, які хотіли зберегти ідентичність і не злитися в єдиному «морі».
Чому саме «Русскій мір»?
До 1917 року українці називали своїх північних сусідів великоросами (згідно з ідеологічною настановою щодо триєдиного «русского плємєні»). У період СРСР, коли відбувалося штучне конструювання радянської ідентичності, відповідний етнос почали позначати терміном «русские». У сучасній РФ його спеціально замінили на «россияне». Кремлівське керівництво й сьогодні хоче бачити у слові «русский» наднаціональний термін, який об’єднує в собі росіян, українців і білорусів.
Читайте також«Русскій мір» перемагає на споживацькому фронті
Ігор Гирич

вівторок, 24 квітня 2012 р.

Мапа України 1919

1919. Огляд Головним Отаманом шикування козаків Запорізької Січі отамана Божка

Володимир Барцьось
Огляд Головним Отаманом шикування козаків Запорізької Січі отамана Божка 1919 р. Заліщики.
Ліворуч Симон Петлюра з супроводжуючими, праворуч від нього з кинджалом сам отаман Юхим Божко.З правої сторони,крайній праворуч стоїть зпереду в чорній черкесці Юрій Городянин-Лісовський(згодом осавул Холодного Яру,автор однойменного роману)

Власенко назвал фамилию человека, избившего Тимошенко

[Главред] Власенко назвал фамилию человека, избившего Тимошенко

Юлию Тимошенко избивал первый заместитель начальника Качановской колонии, майор Коваленко Андрей Николаевич.


Избиение Тимошенко станет катализатором политической жизни - Портников

Дата: 24.04.2012, 20:37
  1026   1

Переданное через адвоката Сергея Власенко заявление бывшего премьер-министра Украины Юлии Тимошенко о ее избиении и объявлении голодовки способно стать настоящим катализатором украинской политической жизни. Еще вчера у политиков, общественных деятелей и журналистов была возможность говорить о необходимости «конструктивного подхода», важности продолжения реформ и прочей чепухе, по сути, оправдывавшей коллаборционизм и приспособленчество. Так можно было и порядочными прослыть, и с властью не ссориться. И этот подход вполне устраивал достаточно большую часть общества, которая и сама хотела бы жить по приспособленческим законам, вместе с тем считая себя частью мира порядочных людей. Но теперь такой возможности практически не осталось.

Понятно, что Юлия Тимошенко - не первый избитый в тюрьме заключенный и даже не первая избитая в тюрьме женщина. Но она - лидер оппозиции, человек, процесс над которым уже практически изолировал украинскую власть от Запада. С сегодняшнего дня будет еще меньше людей, способных пожимать руку Виктора Януковича без брезгливого чувства отвращения к вчерашнему заключенному, пытающемуся провести своих оппонентов через круги ада, которые он прошел сам. И это при том, чтоЯнукович тогда был молодым парнем, а Тимошенко женщина средних лет. И при том, что Янукович привлекался к суду за уголовные преступления, а Тимошенко удалось посадить исключительно по «должностным статьям».

Власть, похоже, уже начинает понимать, что преступила ту незримую черту, за которой она может лишиться легитимности в глазах подавляющей части уважающих себя людей - а таких на Украине все еще немало. Именно поэтому власть пытается неуклюже оправдаться - но как! В сеть немедленно было запущено видео, снятое еще в декабре якобы в тюремной камере - на нем женщина, напоминающая Юлию Тимошенко, спокойно ходит на высоких каблуках, изображает инвалида и целуется с неким мужчиной, навещающим ее.

Впрочем, вопрос о том, нужно ли избивать человека, который даже и изображает болезнь и с кем-то целуется, остается за бортом этого сенсационного разоблачения. Как и еще одна попытка оправдаться - сообщение принадлежащего первому вице-премьеру Валерию Хорошковскому телеканала «Интер» о том, что его журналисты не записывали интервью с сокамерницей Тимошенко, о чем она заявляет в своем письме как о факте грубого давления на женщину, которая была призвана рассказать еще о чем-то ужасном в поведении Юлии Владимировны - это свидетельствует скорее о растерянности пропагандистов, обслуживающих Януковича, чем о том, что правда на их стороне.

Избиение Тимошенко совпало по времени с публикацией ее интервью газете «Зеркало недели» - в этом тексте Тимошенко призывала оппозиционеров к объединению и процесс действительно пошел. Поэтому кулаки, пущенные работниками пенитенциарной службы, можно счесть ответом на продолжающуюся политическую деятельность бывшего премьера - ясно, что если бы не было соответствующей отмашки, ничего подобного не произошло.

Власть растеряна не только потому, что Тимошенко объявила голодовку - она понимает, что на предстоящих выборах для победы ей нужно будет «всех нагнуть» - и вместе с тем опасается, что все не нагнутся. И она начинает бить тех, кто не готов нагинаться. Тимошенко - это только начало.