Віднайти шляхетське коріння, дізнатися про долю репресованих родичів або ж проста цікавість до родинної історії – мотивація зануритися в архіви для пересічного українця може бути дуже різною, вважає юрист Інституту медіаправа Ігор Розкладай. Саме з цікавості майже вісім років тому він почав досліджувати історію своєї родини та за цей період створив розгалужене генеалогічне дерево.
Директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Ігор Кулик додає, що сьогодні інформацію про родичів, які були репресовані, значно легше отримати після прийняття закону про доступ до публічної інформації кілька років тому, а також закону про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років.
Дослідники зауважують, що при пошуку інформації допомогти можуть як офіційні установи, так і неофіційні джерела з інтернету, а результати пошуків можуть привести до дуже несподіваних висновків.
Ігор Розкладай та Ігор Кулик на майстер-класі під час Форуму видавців у музеї «Тюрма на Лонцького»
Місця пошуку документів можуть бути різними
Методика пошуку, за словами Ігоря Розкладая, достатньо проста, але слід орієнтуватися за певними типами документів:
1. Свідоцтво про народження або метрика. В Україні цими документами опікуються органи актів цивільного стану, які є в управлінні Міністерства юстиції. Вони зберігають документи за останні 75 років. Однак, як зауважує Розкладай, тут можуть бути сюрпризи. Як приклад він наводить Жовківський РАЦС, який передав архіви із району до центрального архіву у Львові лише минулого року, хоч мав це зробити 7-8 років тому. Також трапляється така проблема, як перевантаженість архівів, коли документів просто нема куди приймати.
2. Якщо ви хочете з'ясувати інформацію про родичів і потрібні дані давніші, ніж 75 років, для отримання інформації вам потрібно буде доводити рідство. А тут, за словами Розкладая, можуть виникнути проблеми. Адже, якщо йдеться про Східну чи Центральну Україну, то документи часто знищувались. Тому тут варто шукати вторинні джерела – документи з місць, де предок вчився, судові записи тощо. Основне ж джерело – система державних архівів, що є в кожному обласному центрі.
Ігор Розкладай
Наскільки різними можуть бути місця пошуку документів, Розкладай показує на прикладі міста Рава-Руська Жовківського району на Львівщині. Документи з цього міста можуть зберігатися як у районному центрі Жовква, так і в архівах Львова, польського міста Перемишль та Варшаві.
3. Пошук документів до 1917-го року теж передбачає певні регіональні особливості. Універсальне правило – наявність метричної книги. Вона зазвичай складається із трьох розділів – записів про народжених, тих, що одружилися, та тих, що померли. Іноді окремо записували тих, що, до прикладу, перейшли від римо-католицької конфесії до православної. Багато інформації також можуть дати свідоцтва про шлюб.
Шукати родинне коріння, на думку Ігоря Розкладая, найкраще самостійно. Адже, як показує його власний досвід, іноді виписки з архівів можуть давати неправильно і це краще перевіряти. В польських архівах, зазначає історик, фотографування є безкоштовним, що вигідно відрізняє їх від українських. Розпочинати пошук у польських архівах варто із порталу
szukajwarchiwach.pl. Це зведений портал польських архівів, який, щонайменше, має опис усіх книг і дає уявлення, де вони розташовані. Архів вміщує десятки мільйонів цифрових копій документів онлайн: їх можна відкрити, подивитися та завантажити.
За наявності родичів, які мігрували до США, можна скористатися сайтом
www.libertyellisfoundation.org. Він містить відскановані документи, у яких містяться детальні записи про людей, що прибували до США кораблями у третьому класі.
Ігор Розкладай зауважує, що в іноземних джерелах слід пробувати різні варіанти написання українських прізвищ, адже в них часто робили помилки.
Щодо періоду Другої світової війни, то Ігор Розкладай радить шукати інформацію у російській базі ОБД «Меморіал» –
www.obd-memorial.ru, або ж через електронну адресу звертатися безпосередньо до Інституту національної пам'яті Польщі (Instytut Pamięci Narodowej).
Інтернет-пошук в Україні
Тут Розкладай вказує на існування декількох, за його словами, не цілком законних, проте все ж корисних ресурсів.
Перший – це
inn.rozshuk.com.ua. Актуальність цієї бази – початок 2000-х років, вона є гібридом декількох інших баз та може виявитись помічною для мешканців невеликих сіл та містечок.
Другий –
www.nomer.org – телефонний довідник, який теж може дати певну інформацію.
Вторинні джерела
Це, за словами Розкладая, окрема категорія джерел, до котрої доходять люди, що вже змогли більшою чи меншою мірою збудувати своє генеалогічне дерево і хочуть отримати більше інформації. До них, зокрема, належать:
сповідальні розписи – у Російській імперії сповіді були обов'язком і люди щороку мали на них ходити. Вони містили перелік осіб, які приходили на сповідь, відтак дозволяли побачити склад сім'ї.
ревізькі казки – це документи, що складалися для оподаткування. Хоч вони і досить розкидані, але в них часто можна знайти інформацію, що стосується родини;
брачний обиск – це аналоги записів про шлюб, які, проте, є більш інформативними.
-
Пошук у ХХ столітті
За словами історика Ігоря Кулика, в Україні та за кордоном є низка офіційних баз даних, що допомагають знайти інформацію щодо родичів в межах ХХ століття.
www.reabit.org.ua – ця база даних містить інформацію про репресованих українців. Хоч вона і неповна, проте дозволяє знайти дані про приблизно 130 тис. осіб. База містить книги з алфавітними показниками по містах, що значно полегшує пошук.
www.memory.gov.ua – база даних Інституту національної пам'яті про людей, які були винищені чи померли під час Голодомору 1932-33 рр.
Ігор Кулик
Російські бази даних
Якщо в Україні держава ще якось намагається займатися впорядкуванням інформації про репресованих, то в Росії, за словами Ігоря Кулика, це – переважно ініціатива громадських об'єднань. Таких, як, до прикладу, «Меморіал».
lists.memo.ru – база даних містить інформацію про репресованих громадян тодішньої СРСР. Останній із випусків цієї бази нараховує близько 4 млн імен;
stalin.memo.ru - база даних містить інформацію про репресованих в часи Великого Терору 1936-38 рр.
Ці бази даних сформовані на основі інформації із архівних установ.
Архіви
За словами Ігоря Кулика, інформацію про родичів, зокрема, репресованих, можна шукати скрізь, адже ситуація буває дуже розрізненою. Однак все ж варто пробувати звертатися у декілька основних українських архівів:
архів Служби безпеки України;
архів Міністерства внутрішніх справ України;
обласні архіви за місцем проживання, народженння, арешту особи;
Ще одне джерело інформації – головний інформаційно-аналітичний центр Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації.
Для того, аби отримати інформацію у цих архівах, згідно із законом України «Про звернення громадян», у зверненні мають міститися:
назва та адреса установи, куди адресоване звернення;
прізвище адресата;
домашня адреса, місце проживання;
суть порушеного питання.
Для того, аби якомога більше спростити отримання інформації, у зверненні мають бути зазначені:
ім'я, прізвище, по-батькові запитуваної особи;
дата та якомога точніше місце народження;
будь-яка відома про шукану особу інформація (підійдуть навіть родинні перекази);
власні контактні дані.
Подати звернення до архівів можна трьома найпоширенішими способами – звичайною поштою, електронною адресою або ж безпосередньо в архіві.
Певну інформацію також можна отримати в електронному архіві за адресою
avr.org.ua – там є низка документів, що стосуються українського визвольного руху.
Ігор Кулик також радить всім охочим безкоштовно
завантажити в інтернеті «Право на правду: практичний порадник із доступу до архівів». До кінця 2015 року, за його словами, має вийти друге видання цього посібника з новими правками та новим законом «Про доступ до архівів».
Актуальні оновлення з цього приводу також можна знайти у групі у Facebook із назвою
«Доступ до архівів».
Фото: Прес-служба Форуму видавців, Віталій Грабар/Фотоагентство LUFA.
