ВЕСЬ БАНДЕРА В ДОКУМЕНТАХ НЮРНБЕРГСКОГО ПРОЦЕССА

Продолжая тему- О Степане Бандере, "совках" с еврейскими фамилиями, евреях, и героях Израиля:

Оригинал взят у dibrov_s в Бандера и Нюрнберг

На вчерашнем прямом эфире Игорь Розов, крайне негативно относящийся ко всему, связанному с именем Бандеры и тематикой УПА, произнес примерно следующее: "Надо было взять с собой несколько томов материалов Нюрнбергского процесса и зачитывать из них фрагменты".

В дискуссиях нередко можно услышать мнение, дескать, "УПА осуждена нюрнбергским трибуналом", а попытки ее героизации, дескать, являются "попыткой пересмотра итогов Второй Мировой". В ответ можно услышать, что "в решении нюрнбергского трибунала ОУН-УПА не упоминается".

На самом деле ситуация обстоит несколько иначе.

В материалах нюрнбергского процесса упоминания о Бандере имеются. В частности, это документ 014-USSR - секретный циркуляр по айнзацгруппе С-5, датированный 25 ноября 1941 года. В нем констатировалось как достоверно установленный факт, что "движение Бандеры" (ОУН(б)) готовит антинемецкое восстание на оккупированных территориях с целью создания независимого украинского государства. В связи с этим айнзацгруппе предписывалось всех выявленных бандеровцев после тщательного допроса расстреливать, а протоколы допросов немедленно отправлять начальству.

Это доказательство, представленное трибуналу советскими прокурорами, свидетельствует, что бандеровцы были жертвами еще одного преступления нацистов: внесудебных расправ по признаку принадлежности к политической организации.

Ноябрь 1941 года - тяжелейший период войны. После разгрома советских войск под Вязьмой немцы продолжают наступление на Москву, советское правительство эвакуируется в Куйбышев. В это время бойцы батальонов "Нахтигаль" и "Роланд", узнавшие об аресте Бандеры и его соратников, отказываются выполнять приказы немецкого командования, а Главное управление имперской безопасности начинает смертельную борьбу против бандеровцев, которые несомненно готовят антинемецкое восстание.

Еще один документ - отчет СД о событиях в Украине, датированный 23 октября 1942 года. Немцы стоят на подступах к Сталинграду, нацистские флаги развеваются над обоими вершинами Эльбруса, а в Главное управление имперской безопасности поступает секретный доклад: "Организация Бандеры заняла явно враждебную позицию по отношению к Германии и предпринимает все меры, вплоть до вооруженной борьбы, к восстановлению независимости Украины".


Таким образом, обвинение Бандеры и бандеровской ОУН в коллаборации с нацистами - это самая что ни на есть попытка пересмотра результатов Нюрнбергского процесса.

Да, несомненно, перед войной украинские националисты имели контакты с Германией, в частности - с военной разведкой (Абвером). Несомненно, немцы планировали использовать ОУН в своих интересах. Точно также бандеровцы собирались использовать немцев в своих - несколько других - целях, и добились в этом больших успехов. Сотрудничество с немцами прекратилось сразу после провозглашения Акта восстановления украинского государства 30 июня 1941 во Львове: уже в июле "агент Серый" (так значился Бандера в документах Абвера) оказался под домашним арестом, а затем - в лагере Заксенхаузен. Между Рейхом и воссозданным украинским государством фактически началась война, о которой и свидетельствуют документы Нюрнбергского процесса.

Нелишне отметить, что решением Нюрнбергского трибунала Абвер, в отличие от СД, не был признан преступной организацией, а Вильгельм Канарис, который лично вел переговоры с лидерами украинских националистов, за организацию покушения на Гитлера был повешен 9 апреля 1945 года - за месяц до Дня Победы.

От всей души благодарю пана Ярослава Сватко за предоставленные фотокопии документов.

* * *
Что именно докладывали наркому госбезопасности БССР товарищу Цанаве о бандеровцах(фото страниц докладной записки):

* * *
Оригинал взят у alex_glbr в Бандера і Нюрнберг

Tired of ads? Upgrade account from only $1.66/month!

ВЕСЬ БАНДЕРА В ДОКУМЕНТАХ НЮРНБЕРЗЬКОГО ПРОЦЕСУ
Виходячи з постулату відомого телевізійного лікаря та заяв досить високих посадовців вирішив дослідити що ж саме написано в матеріалах Нюрнберзького про Бандеру та його рух в Україні. Отже, почитаймо:

---

Том XXXVIII стр. 279-303

ДОКУМЕНТ 102-RШЕСТОЙ ОТЧЕТ Т.Н. «АЙНЗАЦГРУПП» В СОВЕТСКОМ СОЮЗЕ С 1 ПО 31 ОКТЯБРЯ 1941 ОБ ИХ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ И ОБСТАНОВКЕ; БОРЬБЕ С ПАРТИЗАНАМИ; МАССОВЫХ УБИЙСТВАХ ЕВРЕЕВ; РАССТРЕЛАХ КОММУНИСТИЧЕСКИХ ДЕЯТЕЛЕЙ; ОБСТАНОВКЕ В БАЛТИЙСКИХ СТРАНАХ И СЕВЕРНОЙ РОССИИ; В БЕЛОРУССИИ И УКРАИНЕ; НАСТРОЕНИЯХ И ПОВЕДЕНИИ НАСЕЛЕНИЯ НА ДВУХ ПОСЛЕДНИХ ТЕРРИТОРИЯХ; РАЗЛИЧНЫЕ ДЕТАЛИ, ВКЛЮЧАЯ ОТЧЕТ О НЕМЕЦКОЙ ЭТНИЧЕСКОЙ ГРУППЕ В ОБЛАСТИ ВОКРУГ ЛАНДАУ, КОТОРАЯ ИЗ-ЗА ИЗОЛИРОВАННОСТИ ОТ ГЕРМАНИИ ОЩУТИЛА КРАЙНЕ МАЛОЕ ВЛИЯНИЕ НАЦИОНАЛ-СОЦИАЛИЗМА (ВЕЩЕСТВЕННОЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО USA-470)

Секретно государственной важности!

100 экземпляров
42 экземпляр

Донесение о деятельности и обстановке № 6
Айнзацгрупп охранной полиции и СД в СССР.
(за отчетный период с 1. — 31.10.1941.)
. . . . . .
Содержание
. . . . . .
IV. Поведение зарубежных народных групп.
. . . . . .
B. У К Р А И Н Ц Ы
. . . . . .
b) Стремление к самостоятельности 29
c) Настроенность против большевизма 29
. . . . . .
— Стр. 29 —
. . . . . .
b) Стремление к самостоятельности.
Также как и ранее украинское население ведет себя по отношению к плану независимой Украины отрицательно.
Самой многочисленной группой, ходатайствующей за независимую Украину, по-прежнему является группа Бандеры, приверженцы которой исключительно активны и чей фанатизм опирается частично на личные причины и частично на глубокое национальное самосознание.
Приверженцы Бандеры объединились в начале похода на Лемберг и Санок в небольшие группы и получили короткое обучение. Они снабжались деньгами и материалами пропаганды. Под предлогом проведения оганизационных мероприятий, таких как назначение бургомистров, учреждения милиции, борьбы против евреев и коммунистов, велась политическая работа.
c) Настроенность против большевизма.
Так же и на новых занятых в отчетных период украинских териториях наблюдается полное отрицание большевизма среди украинцев. Почти в каждой семье кто-либо сослан или казнен большевиками. Кроме того, украинцы были свободными и
— Стр. 30 —
независимыми крестьянами в старой России и не забыли того, что отняли у них всеобщим принудительным вступлением в коллективы.
Разумеется, коммунизм оставил на молодежи определенный отпечаток. Этот факт объясняется чревзычайно деятельной пропагандой, прославлявшей «успехи и достижения коммунизма». Фанатичных приверженцев и убежденных борцов, однако же, и в кругах молодежи также не имеется.

---

Том XXXIX стр. 265-270

ДОКУМЕНТ 014-USSRВЫДЕРЖКА ИХ ОПЕРАТИВНОГО ПРИКАЗА № 14 УПРАВЛЕНИЯ ИМПЕРСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ АДРЕСОВАННОГО АЙНЗАЦГРУППАМ 29 ОКТЯБРЯ 1941. УКАЗАНИЯ ДАНЫ ПРИ СОГЛАСОВАННОСТИ С ВЫСШИМ КОМАНДОВАНИЕМ АРМИИ ДЛЯ «ЗАЧИСТКИ» СПЕЦИАЛЬНЫМИ ОТРЯДАМИ ЛАГЕРЕЙ ВОЕННОПЛЕННЫХ (СОВЕТСКИХ ПЛЕННЫХ) В ТЫЛОВЫХ РАЙОНАХ; ПОСТРАДАВШИЕ ОТ АКЦИИ ГЛАВНЫМ ОБРАЗОМ СОВЕТСКИЕ КОМИССАРЫ И ДРУГИЕ РУКОВОДЯЩИЕ ЛИЦА, А ТАКЖЕ ЕВРЕИ И ПРЕДСТАВИТЕЛИ ИНТЕЛЛИГЕНЦИИ. ПРИКАЗ АЙНЗАЦОТРЯДА С/5 ОФИЦЕРАМ СВОЕГО ПОДРАЗДЕЛЕНИЯ, 25 НОЯБРЯ 1941: УНИЧТОЖИТЬ ДЕЯТЕЛЕЙ БАНДЕРОВСКОГО ДВИЖЕНИЯ УКРАИНЫ ВСЛЕДСТВИЕ ИХ ПРИГОТОВЛЕНИЙ К МЯТЕЖУ.
. . . . . .
— Стр. 5 —

№. 7

Айнзацотряд С/5
Охранной полиции и СД

25 ноября 1941 года

По внешней рассылке:
Киев
Днепропетровск
Николаев
Ровно
Житомир
Винница.

Касательно: ОУН (движение Бандеры)

Достоверно установлено, что на территории Райхскомиссариата движение Бандеры готовит мятеж с конечной целью создания независимой Украины. Все участники движения Бандеры должны быть незамедлительно задержаны, и, после подробного допроса под видом мародеров без малейшей огласки ликвидированы. Протоколы допросов должны быть предоставлены в Оперативный отряд С/5. Данный документ после ознакомления командирами подразделений надлежит уничтожить.

Оберштурмбанфюрер СС
Подпись (неразб.)

---

 Том XXV стр. 255-288

ДОКУМЕНТ 192-PSДОКЛАДНАЯ РАЙХСКОМИССАРА УКРАИНЫ КОХА РОЗЕНБЕРГУ, 16 МАРТА 1943 ОТНОСИТЕЛЬНО ЖЕСТКИХ МЕР ПРИНЯТЫХ В УКРАИНЕ ГЕРМАНСКОЙ АДМИНИСТРАЦИЕЙ (ВЕЩЕСТВЕННОЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО RO-13)

Райхскомиссар Украины ровно 16 марта 1943

Господину Райхсминистру Альфреду Розенбергу

Берлин W 35.

Лично.
. . . . . .
— Стр. 25 —
. . . . . .
Украинским эмигрантам кроме прочего также удалось оказать влияние как на движения Бандеры так и Мельника, с тем, чтобы они сегодня вели себя намеренно враждебно немцам.
Даже «Просвиты», там где они есть, стали подпольными организациями украинских шовинистов. Примеры тому прошу взять из отчетов СД. Доказательства приведены из Ровно, Дунаевцев, Каменец-Подольска и Киева. В Киеве украинцы состоявшие также и в «кругах общества» готовили отравление Генералькомиссара. Украинские учителя из Просвиты участвовали в группах сопротивления, как, напр., в Камень-Каширском см. отчет СД от 27 и 31.6.1942. Из последних отчетов СД я заключаю, что при таком попустительстве немецкого руководства в районах боевых действий в Харькове в Просвите может быть учреждено нечто вроде украинского национального правительства.
. . . . . .
— Стр. 26 —
. . . . . .
Украинские националисты из Харькова на днях эвакуированы в Киев. Здесь у них имеются надежные украинские авторитетные лица, заявляющие, что в ближайшее время состоится всемирная конференция украинцев. Они говорят о повороте в украинской политике к немцам в ближайщие недели. Они требуют самостоятельной армии для Украины. Они требуют, чтобы в моем Райхскомиссариате выходили газеты, следующие национал-украинской направленности, и заявляют о своей готовности, когда эти претензии будут выполнены, проявить к немцам определенную лояльность.
В Каменец-Подольске районный комиссар начал по своему почину в 1941/42 годах общественные транспортные перевозки. Он всячески доверял бургомистру-украинцу и видным украинским городским деятелям. Теперь те же самые господа, поддержанные украинскими учителями и студентами его партнеров по общественным перевозкам и поднятиям немецких солдат на воздух, намеревались бросить бомбы во время сеанса в немецком солдатском кино. В тоже самое время областной комиссар и его сотрудник должны были быть устранены, а банковский депозит выкраден. Такой план смог вызреть, потому что члены немецкого руководства до последнего мгновения проявляли к местным
— Стр. 27 —
большое доверие, и участвовали в украинских компаниях, устраиваемых руководителем заговора. В последний момент СД удалось их схватить, и эти 140 человек уверенно пополняются, под началом которых пребывала вся украинская интеллигенция города. Немцы объясняли, что ничего подобного украинцам не доверяли. Мне радостно, что подобные «общественные отношения» только однажды постиг крах.
Особой статьей в моей политической деятельности является украинская эмиграция. К сожалению, можно  твердо констатировать, что и здесь моя политическая позиция и Вашего министерства отличаются. Я не отношусь с предубеждением к своим противникам. Отношение к прибывшей украинской эмиграции основано на многочисленном опыте за время моей деятельности в Украине.
Я обращаю внимание, напр. на новогоднее поздравление украинской националистической организации в Новый Год 42/43, содержавшее политическое нахальство. Там нет никаких поздравлений, а только резкие полтитические требования: требование национальной свободы и государственной самостоятельности. Требования чередуются с угрозами в том случае если украинские требования не будут удовлетворены.
Я утвердился в этом своем отношении к эмиграции через официально переданное мне высказывание Фюрера о том, что эти эмигранты портят
— Стр. 28 —
народ, и что он велел бы их расстрелять в начале Восточного похода, если бы уже тогда в их отношении ему было бы все ясно. Я сожалею, что такая ясность еще не победила со всех отделениях Вашего Дома.
. . . . . .
— Стр. 42 —
. . . . . .
Городское самоуправление Киева стало оплотом украинского шовинизма под его руководством. Руководящие элементы нелегальной организации Бандеры сидели во всех отделениях муниципалитета. В райуправлениях изготваливались нелегальные листовки против немцев. Багази массово выдавал документы на освобождения от наряда на работы в Райхе и на выезд из города Киева. Западноукраинские эмигранты были переведены им в Киев, далее оттуда с помощью организации Красного Креста основанной им нелегально в Харьков, Ровно, Винницу, Житомир, Каменец-Подольск, Проскуров, Кременчуг и т.д.
Ответственные работники муниципалитета тайком приводились им к присяге Мельнику.
Так или иначе Багази содействовал всем самостоятельническим стремлениям украинцев.
Он пытался раскалывать охранные отряды германской полиции с целью единолично руководить милицией.
Известно также такое высказывание Багази: «Если 5 немцев противостоят 50 украинским полицейским, то у кого тогда власть? Нужно ставить немцев перед состоявшимися фактами».
. . . . . .
— Стр. 51 —
. . . . . .
Эрих Кох.

---

Том XXVII стр. 298-324

ДОКУМЕНТ 1526-PSПИСЬМО ПРОФЕССОРА Д-РА ВОЛОДИМИРА КУБИЙОВИЧА, ГЛАВЫ УКРАИНСКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМИТЕТА ФРАНКУ, 25 ФЕВРАЛЯ 1943, ДАЮЩЕЕ ПОДРОБНОЕ ОПИСАНИЕ ГЕРМАНСКОГО ПРОИЗВОЛА ПРОТИВ УКРАИНСКОГО НАСЕЛЕНИЯ; ШЕСТНАДЦАТЬ ДОПОЛНЕНИЙ (ВЕЩЕСТВЕННОЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО USA-178)

Проф. д-р Володимир Кубийович
Глава Украинского Центрального Комитета

Краков, февраль 1943.

Господину Генерал-губернатору
Райхсминистру д-ру Франку

Ваше превосходительство!

В соответствии с Вашим пожеланием, направляю Вам это письмо, в котором кратко излагаю нарушения и неприятные происшествия, которые особо утяжеляют положение украинского населения в генерал-губернаторстве…
. . . . . .
П р и л о ж е н и е  8.

Расстрелы в Лемберге и Чорткове в ноябре 1942.
В качестве возмездия за расстрел сотрудника немецкой полиции в Лемберге, который пал от руки неизвестного преступника во второй половине ноября 1942, были расстреляны в Лемберге 28, а в Чорткове 56 украинцев, находившиеся в это время в тюрьмах упомянутых городов. Причина расстрелов никому не назывались, а расстрелы в Чорткове проводились в светлое время суток на глазах испуганного населения. Среди расстрелянных было много больных тифом, которые были в бессознательном состоянии взяты из больницы, погружены на машины и привезены к месту казни.
Эти расстрелы должны были рассматриваться в качестве возмездия т.н. группам Бандеры. Среди расстрелянных были престарелые горожане, которым вовсе нечего делать в  этой группе, как напр. д-р Олекса Козак, адвокат из. Коломыи, инж. Андрий Пьясецкий, главный лесничий из Янива около Лемберга, за которого не только я и д-р Кость Панькиский, но даже и райхсдойчи давали поручительство.

---

Том XXV стр. 101-112

ДОКУМЕНТ 054-PSДОКЛАД НАЧАЛЬНИКА СБОРНОГО ЛАГЕРЯ КВАЛИФИЦИРОВАННЫХ РАБОЧИХ В ХАРЬКОВЕ, КОНЕЦ СЕНТЯБРЯ 1942, КОМАНДИРУ АРМЕЙСКОГО СЕКТОРА В;  ТАКЖЕ ДОКЛАД ПРЕДСТАВИТЕЛЯ МИНИСТЕРСТВА ОККУПИРОВАННЫХ ВОСТОЧНЫХ ТЕРРИТОРИЙ НА АРМЕЙСКОЙ ТЕРРИТОРИИ В РОЗЕНБЕРГУ, 7 ОКТЯБРЯ 1942 ОТНОСИТЕЛЬНО ВОПИЮЩИХ ЗЛОУПОТРЕБЛЕНИЙ ДОПУЩЕННЫХ ПРИ НАБОРЕ И ПЕРЕВОЗКЕ, А ТАКЖЕ В ОБРАЩЕНИИ С УКРАИНСКИМИ КВАЛИФИЦИРОВАННЫМИ РАБОЧИМИ В РАЙХЕ (ВЕЩЕСТВЕННОЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВО USA-198)

Райхсминистр оккупированных
Восточных территорий
7 октября 1942
Представитель в районе B.

В Райхсминистерство оккупированных
Восточных территорий
Главный отдел I, Берлин
Унтер ден Линден 63.
. . . . . .
b) Размещенные же в общем лагере украинцы напротив очень жалуются.
В прилагаемом сообщении капитана Шмида все приводится по порядку.
Вопрос обращения с восточными рабочими украинцами направленными в Райх становится здесь вопросом будущего огромного бепокойства служб Вермахта. Командующий рекомендовал, чтобы я как можно быстрее посетил некоторые лагеря в Райхе и немедленно сообщил
— Стр. 2 —
об устраненных недостатках в соответствующие инстанции. Прифронтовой район далек от умиротворения.
Все условия наиболее способствуют тому, что все больше людей примыкают к бандам либо переходят в лагерь Бандеры, соотв. перетекают в другую враждебно к нам настроенную группу.
Все же, наилучшей пропагандой было бы хорошее обращение с восточными рабочими…

---

Том XXIX стр. 356-581

ДОКУМЕНТ 2233-PS (также 3465-PS и D-970)ВЫДЕРЖКИ ИЗ ДНЕВНИКА ГАНСА ФРАНКА, ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА ОККУПИРОВАННЫХ ПОЛЬСКИХ ТЕРРИТОРИЙ, С 25 ОКТЯБРЯ 1939 ПО 3 АПРЕЛЯ 1945 (НОМЕРА ВЕЩЕСТВЕННЫХ ДОКАЗАТЕЛЬСТВ: USA-173, USA-174, USA-271, USA-281, USA-283, USA-295, USA-302, USA-311, USA-607, USA-608, USA-611, USA-612, USA-613, USSR-223, GB-562, GB-602, FRANK 10, FRANK 14—18)

Д Н Е В Н И К
ГОСПОДИНА ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА
ОККУПИРОВАННЫХ ПОЛЬСКИХ ТЕРРИТОРИЙ
. . . . . .
Понедельник, 7-го декабря 1942

15:45 ::-:: Совещание губернаторов ::-:: в королевском зале Замка.

В совещании участвовали:

Статс-секретарь господина Генерал-губернатора
Статс-секретарь д-ра Бюлера
Д-р Бёппле
Руководитель главного отдела д-р Зиберт
Губернатор д-р Фишер
Губернатор д-р Вехтер
Губернатор д-р Цемер
Губернатор д-р Кундт
Губернатор д-р Вендлер
Член земельного суда д-р Вее

... Обсуждение политической обстановки
. . . . . .
Губернатор д-р Вехтер может доложить, что в ::-:: дистрикте Галиция ::-:: не дало еще никаких инцидентов политического толка. Однако, из определенных признаков необходимо заключить, что общая ситуация становится все более и более опасной.
... Далее, достоверно установлено, что до сих пор не осуществлено объединение между ::-:: польским и украинским движениями сопротивления ::-:: теперь осуществлено в виде движения Бандеры, стремящегося к государственной самостоятельности. Кроме того, в последнее время, свидетельствует о пассивности и сдержанности населения ... Также, к сожалению, в большой мере некоторыми официальными мерами сработало на руку движению сопротивления.  В отношении продовольственного положения населения стоило, однако, обеспечить его по меньшей мере не худшим прежнего. Также было крупной ошибкой подходить к набору рабочих с помощью жестких насильственных мер. Большая опасность кроется кроме того в том, что с определенного времени украинцы и поляки полностью приравнены.
. . . . . .
Краков

---

 P.S. Також є іще одна згадка прізвища Бандери у виступі радянського генерала Зóрі від 11 лютого 1946 року, де він наводить матеріали допиту помічника Лахаузена по Другому управлінню військової розвідки полковниа Ервіна Штольце підполковником радянської контррозвідки Бурашніковим 25 грудня 1945 року, в якому записано, що «виходячи з вищезазначених вказівок Кейтеля та Йодля» він «зв’язався з українськими націонал-соціалістами(?), які були у німецькій військовій розвідці та іншими членами націонал-фашистських(?) груп», котрих він«вплутав(?) у виконання завдань, як вказано вище». А «в окремих інструкціях» наданих ним особисто «провідникам українських націоналістів Мельнику (кодове ім’я «Консул І») та Бандері негайно зібратися під час нападу Німеччини на Радянський Союз та спровокувати демонстрації в Україні аби розірвати безпосередній тил радянських армій, а також переконати міжнародну громадську думку у наче б то розпаді радянського тилу». Що можна сказати? Вибачте, але як можна досягти української незалежності без протидії СРСР? Кожен сам вирішує, що для нього важливіше. Але ж, нажаль для радянського обвинувачення, повний текст цього документу, запропонованого під номером USSR-231, не потрапив до підсумкового документального звіту. Всі посилання на нього спрямовують на той самий виступ генерала Зóрі у сьомому томі протоколів засідань. Можливо, для суду допит самого Лахаузена безпосередньо в судовій залі, а не його помічника радянським підполковником, виявився важливішим.

P.P.S. Звісно ж, у другому томі є ще протокол допиту самого Лахаузена (посилання на який подане у самій Рашепедії!) від 30 листопада 1945 року, про те, як він чув, що 12  вересня 1939 року у штабному поїзді Гітлера Канаріс із компанією обговорювали, а чи не спровокувати в Галичині антипольске повстання (в чому не було ніякої потреби, адже воно йшло без усякого Гітлера вже десятий рік), за допомогою неназваних «українських організацій» співпрацюючих з військовою розвідкою, після чого радянський генерал Руденко схопився за цю тему намагаючись повісити на них «терористичні акти проти мирного населення», на що отримав негативну відповідь допитуваного. Ні про Бандеру, ні про його рух нічого не згадано.

P.P.P.S. Ви помітили в матеріалах схожість загального тону німецької адміністрації щодо України, українства, прагнення самостійності з тоном іншої знайомої адміністрації?

---

 Оригінальні тексти з англомовного видання

---

Vol. XXXVIII pp. 279-303

DOCUMENT 102-RSIXTH REPORT BY THE SO-CALLED “EINSATZGRUPPEN” IN THE SOVIET UNION, 1 TO 31 OCTOBER 1941, ON THEIR ACTIVITIES AND THE SITUATION: FIGHT AGAINST PARTISANS; MASS MURDERS OF JEWS; SHOOTING OF COMMUNIST FUNCTIONARIES; SITUATION IN THE BALTIC COUNTRIES AND NORTHERN RUSSIA, IN WHITE RUSSIA AND THE UKRAINE; SPIRIT AND BEHAVIOR OF THE POPULATION IN THE TWO LATTER TERRITORIES; VARIOUS DETAILS, INCLUDING A REPORT ON THE GERMAN ETHNIC GROUP IN THE AREA AROUND LANDAU, WHICH THROUGH ISOLATION FROM GERMANY APPEARED TO BE VERY LITTLE INFLUENCED BY NATIONAL SOCIALISM (EXHIBIT USA-470)

Geheime Reichssache!

100 Ausfertigungen
42 Ausfertigung

Tätigkeits- und Lagebericht Nr. 6
der Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD
in der UdSSR.
(Berichtszeit vom 1. — 31.10.1941.)
. . . . . .
Gliederung
. . . . . .
IV. Verhalten der fremden Volksgruppen.
. . . . . .
B. U K R A I N E R.
. . . . . .
b) Selbständigkeitsbestrebungen 29
c) Verhalten gegenüber dem Bolschewismus 29
. . . . . .
— Seite 28 —
. . . . . .
B. U K R A I N E R.
. . . . . .
— Seite 29 —
. . . . . .
b) Selbständigkeitsbestrebungen.
Auch weiterhin verhält sich die ukrainische Bevölkerung dem Plan einer selbständigen Ukraine durchaus ablehnend gegenüber.
Die stärkste Gruppe, die eine selbständige Ukraine befürwortet, ist nach wie vor die Bandera-Gruppe, deren Anhänger außerordentlich aktiv sind und deren Fanatismus teils von persönlichen Gründen und teils von tiefem Nationalgefühl getragen wird.
Die Anhänger Banderas wurden bei Beginn des Feldzuges in Lemberg und Sanok in kleinen Gruppen zusammengefaßt und erhielten eine kurze Schulung. Sie wurden weiterhin mit Geld und Propagandamaterial versehen. Unter dem Deckmantel der Durchführung von Ordnungsaufgaben, wie Einsetzung von Bürgermeistern, Einrichtung von Miliz und Kampf gegen Juden und Kommunisten, wurde politische Arbeit geleistet.
c) Verhalten gegenüber dem Bolschewismus.
Auch in den in der Berichtszeit neu besetzten ukrainischen Gebieten ist die völlige Ablehnungdes Bolschewismus seitens der Ukrainer zu beobachten. Fast aus jeder Familie ist ein Mitglied von den Bolschewisten verschickt oder exekutiert worden. Außerdem waren die Ukrainer im alten Russland freie und
— Seite 30 —
selbständige Bauern und haben es nicht vergessen, daß man ihnen durch den Beitrittszwang in die Kollektive alles genommen hat.
Allerdings hat der Kommunismus bei der Jugend einen gewissen Eindruck hinterlassen. Diese Tatsache ist auf die außerordentlich rege Propaganda, mit der man die “Erfolge und Errungenschaften des Kommunismus” verherrlichte, zurückzuführen. Fanatische Anhänger und überzeugte Kämpfer sind jedoch auch in den Kreisen der Jugendlichen nicht vorhanden.

---

Vol. XXXIX pp. 265-270

DOCUMENT 014-USSREXTRACTS FROM THE OPERATIONAL ORDER NO. 14 OF THE REICH SECURITY MAIN OFFICE, ADDRESSED TO THE EINSATZ GRUPPEN, 29 OCTOBER 1941: DIRECTIVES ISSUED IN AGREEMENT WITH THE SUPREME COMMAND OF THE ARMY FOR THE “PURGING” BY SPECIAL COMMANDOS OF THE PRISONER-OF-WAR CAMPS (SOVIET PRISONERS) IN THE REAR ARMY AREA; THOSE AFFECTED BY THE ACTION ARE ABOVE ALL SOVIET COM MISSARS AND OTHER LEADING PERSONALITIES, ALSO JEWS AND MEMBERS OF THE INTELLIGENTSIA. ORDER BY THE EINSATZ KOMMANDO C/5 TO ITS BRANCH OFFICES, 25 NOVEMBER 1941: ALL FUNCTIONARIES OF THE UKRAINE BANDERA MOVEMENT ARE TO BE LIQUIDATED ON ACCOUNT OF THEIR PREPARATIONS FOR A REVOLT
. . . . . .

— Seite 5 —

No. 7

Einsatzkommando C/5 der Sicherheitspolizei u.d.SD
O.U. den 25.November 1941
— Kdo — Tgb Nr. 12432/41. G. R. S.

An die Aussenposten
Kiew
Dnjepropetrowsk
Nikolajew
Rowno
Shitomir
Winniza

Betr.: OUN (Bandera-Bewegung)

Es wurde einwandfrei festgestellt, dass die Bandera-Bewegung einen Aufstand im Reichskommissariat vorbereitet mit dem Endziel, eine unabhängige Ukraine zu schaffen. Alle Funktionäre der Bandera-Bewegung sind sofort festzunehmen und nach einer eingehenden Vernehmung als Plünderer in aller Stille zu liquidieren.
Die Vernehmungsprotokolle sind dem Einsatzkommando C/5 zu übersenden.
Dieses Schreiben ist nach Kenntnisnahme durch den Kommandoführer sofort zu vernichten.

Unterschrift (unl)
SS-Obersturmbannführer

---

Vol. XXV pp. 255-288

DOCUMENT 192-PSMEMORANDUM FROM THE REICH COMMISSIONER FOR THE UKRAINE, KOCH, TO ROSENBERG, 16 MARCH 1943, CONCERNING HARSH MEASURES ADOPTED IN THE UKRAINE BY THE GERMAN ADMINISTRATION (EXHIBIT RO-13)

Der Reichskommissar für die Ukraine Rowno, den 16. März 1943.

An den
Herrn Reichsminister Alfred Rosenberg

Berlin W 35.

Persönlich.
. . . . . .
— Seite 25 —
. . . . . .
Den ukrainischen Emigranten ist es inzwischen auch gelungen, sowohl auf die Bandera- als auf die Melnikbewegung Einfluss zu erlangen, sodass sich beide heute bewusst deutschfeindlich gebärden. Auch die “Proswita”, soweit sie besteht, wird als Tarnorganisation für ukrainische Chauvinisten benutzt. Beispiele hierfür bitte ich den SD-Berichten zu entnehmen. Beweise sind erbracht in Rowno, Dunajezy, Kamenez-Podolsk und Kiew. In Kiew haben Ukrainer, die auch zu den “Gesellschaftskreisen” gehörten, einen Giftmord auf den Generalkommissar vorbereitet gehabt. Ukrainische Lehrer aus der Proswita haben sich an Widerstandsgruppen beteiligt, so z.B. in Kamjen-Kaschirsk, siehe SD-Bericht vom 27. und 31.6.1942. Neuesten SD-Berichten entnehme ich, dass unter der milden Hand der deutschen Führung im Operationsgebiet sich in Charkow in der Proswita eine Art ukrainischer Nationalregierung bilden konnte. Ich weise in diesem Zusammenhang darauf hin, dass es neben den Herren Ihrer
— Seite 26 —
Hauptabteilung Politik immer wieder die Vertreter der rück wärtigen Dienste im Operationsgebiet waren, welche eine andere Behandlung der Ukrainer forderten als sie in meinem Reichskommissariat geschah. Die ukrainischen Nationalisten aus Charkow sind nun in diesen Tagen nach Kiew evakuiert worden. Dort haben sie zuverlässigen ukrainischen Gewährsmännern gegenüber erklärt, dass in allernächster Zeit eine Weltkonferenz des Ukrainertums stattfinden würde. Sie sprechen von einer Wende der deutschen Ukrainepolitik in den nächsten Wochen. Sie fordern selbständige Truppen für die Ukraine. Sie verlangen, dass die in meinem Reichs kommissariat erscheinenden Zeitungen national-ukrainische Ten denzen verfolgen und erklären sich bereit, wenn diese Forderungen erfüllt sind, den Deutschen eine bedingte Loyalität zu bezeigen.
In Kamenez-Podolsk hatte der Gebietskommissar von sich aus einen gesellschaftlichen Verkehr mit den Ukrainern im Jahre 1941/42 begonnen. Er vertraute dem ukrainischen Bürgermeister und der ukrainischen Prominenz dieser Stadt unbedingt. Dieselben Herren versuchten nun, unterstützt von ukrainischen Lehrern und Stu denten ihre Partner im gesellschaftlichen Verkehr und deutsche Soldaten in die Luft zu sprengen, in dem sie bei einer Vorstellung im deutschen Soldatenkino Bomben zu werfen beabsichtigten. In der gleichen Zeit sollte der Gebietskommissar, und seine Mitarbeiter beseitigt und die Bankeinlagen gestohlen werden. Dieser Plan konnte reifen, weil die Angehörigen der deutschen Verwaltung den Einheimischen
— Seite 27 —
bis zum letzten Augenblick ein groses Vertrauen entgegenbrachten und sich an ukrainischen Gesellschaften beteiligten, die von dem Führer der Verschwörung veranstaltet wurden. Im allerletzten Augenblick gelang es dem SD zuzugreifen und 140 Mann fest zunehmen, unter denen sich die gesamte ukrainische Intelligenz dieser ukrainischen Stadt befand. Die Deutschen erklärten, dass sie den Ukrainern so etwas nie zugetraut hätten. Ich bin froh, dass solche “gesellschaftlichen Beziehungen” bisher nur in einem Fall aufgedeckt worden sind.
Ein besonderes Kapitel meiner politischen Arbeit bedeutet die ukrainische Emigration. Es muss leider festgestellt werden, dass auch hier die politische Haltung zwischen Ihrem Ministerium und mir eine verschiedenartige ist. Ich bin nicht durch ein Vorurteil zu meiner ablehnenden. Haltung zur ukrainischen Emigration gekom men, sondern auf Grund zahlreicher Erfahrungen während meiner Tätigkeit in der Ukraine.
Ich weise z.B. nur auf den Neujahrsglückwunsch der UNO zum Jahreswechsel 42/43 hin, der eine politische Unverschämtheit dar stellt. Er enthält keine Glückwünsche sondern krasse politische
Forderungen, die Forderung zur nationalen Freiheit und staatlichen Selbständigkeit. Die Forderungen sind gleichzeitig mit Drohungen vermischt, wenn den ukrainischen Ansprüchen nicht Genüge geschähe.
Bestärkt wurde ich in dieser meiner Haltung zur Emigration durch eine mir dienstlich übermittelte Äusserung des Führers, dass diese Emigranten das
— Seite 28 —
Volk verderben und dass er sie hätte bei Beginn des Ostfeldzuges erschiessen lassen, wenn er über ihre Haltung damals schon im Klaren gewesen wäre. Ich bedaure, dass sich diese Klarheit noch nicht bei allen Abteilungen Ihres Hauses durchgesetzt hat.
. . . . . .
— Seite 42 —
. . . . . .
Die Stadtverwaltung Kiew wurde unter seiner Leitung zu einer Hochburg des ukrainischen Chauvinismus. Massgebende Mitglieder der illegalen Bandera-organisation sassen in allen Abteilungen der Stadtverwaltung. In den Rayonverwaltungen wurden illegale Flugblätter gegen die Deutschen hergestellt. Bagasi hat massenhaft Ausweise zur Be freiung vom Arbeitseinsatz im Reich ausgegeben und Passierscheine zum Verlassen der Stadt Kiew ausgestellt. Westukrainische Emigranten wurden von ihm nach Kiew gebracht und von dort mit Hilfe einer Roten Kreuz Organisation, die er illegal gegründet hat, nach Charkow, Rowno, Winniza, Shitomir, Kamenez-Podolsk, Proskurow, Krementschuk usw. weitergeleitet. Die maßgeblichen An gestellten der Stadtverwaltung Kiew wurden von ihm insgeheim auf Mehiik vereidigt.
Auch sonst förderte Bagasi alle eigenstaatlichen Bestrebungen der Ukrainer. Die Schutzmannschaften
— Seite 43 —
versuchte er von der deutschen Polizei abzuspalten mit dem Ziel .einer zentralen Milizführung. Bekannt ist folgende Äusserung Bagasis: “Wenn 5 Deutsche 50 ukrainischen Schutzmännern gegenüber stehen, wer hat dann die Macht? Man muss die Deutschen vor vollendete Tatsachen stellen.”
. . . . . .
— Seite 51 —
. . . . . .
Erich Koch.

---

Vol. XXVII pp. 298-324

DOCUMENT 1526-PSLETTER FROM PROFESSOR DR. WOLODYMYR KUBIJOWYTSCH, LEADER OF THE UKRAINIAN CENTRAL COMMITTEE TO FRANK, 25 FEBRUARY 1943, GIVING DETAILED DESCRIPTION OF GERMAN OUTRAGES AGAINST THE UKRAINIAN POPULATION; SIXTEEN APPENDICES (EXHIBIT US A-178)

Prof. Dr. Wolodymyr Kubijowytsch,
Leiter des Ukrainischen Hauptausschusses.

Krakau, Februar 1943.

An den
Herrn Generalgouverneur Reichsminister Dr. Frank.

Exzellenz !

Jhrem Wunsche entsprechend, übersende ich Jhnen diesen Brief, in dem ich kurz die Mißstände und die peinlichen Vorfälle, welche eine besonders schwere Lage der ukrainischen Bevölkerung im GG…
. . . . . .
A n l a g e 8.

Erschießungen in Lemberg und in Czortkow im November 1942.
Als Entgeltung für die Erschießung eines Mitglieds der deutschen Polizei in Lemberg, der von der Hand eines unbekannten Täters in der zweiten Hälfte des Monats November 1942 fiel, wurden in Lemberg 28 und in Czortkow 56 Ukrainer, die zu dieser Zeit sich in Gefängnissen der genannten Städte befanden, erschossen. Niemandem wurde der Grund der Erschießungen angegeben und die Erschießungen in Czortkow wurden am hellen Tage vor den Augen der erschrockenen Bevölkerung durchgeführt. Unter den Erschossenen waren viele Typhuskranke, die in bewußtlosem Zustande aus dem Krankenhaus geholt und auf Autos und Wagen verladen und an die Hinrichtungsstätte gebracht wurden.
Diese Erschießungen sollten als Vergeltung der sog. Banderagruppe gegenüber betrachtet werden. Unter den Erschossenen befanden sich ältere Bürger, die überhaupt nichts mit der Tätigkeit dieser Gruppe zu tun hatten, wie z.B. Dr. Olexa Kossak, Rechtsanwält aus.Kolomea, Jng. Andrij Pjaseckyj, Oberförster in Janiw bei Lemberg, für die nicht nur ich und Dr. Kost Pankiskyj, sondern sogar Reichsdeutsche die Bürgschaft übernommen hatten.

---

Vol. XXV pp. 101-112

DOCUMENT 054-PSREPORT OF THE CHIEF OF THE ASSEMBLY CAMP FOR SKILLED WORKERS, KHARKOV, END OF SEPTEMBER 1942, TO THE COMMANDER OF THE ARMY SECTOR B; AND REPORT OF THE REPRESENTATIVE OF THE MINISTRY FOR THE OCCUPIED EASTERN TERRITORIES AT ARMY TERRITORY B TO ROSENBERG, 7 OCTOBER 1942, CONCERNING THE GROSS ABUSES COMMITTED DURING THE RECRUITING AND TRANSPORTATION AND IN THE TREATMENT OF THE UKRAINIAN SKILLED WORKERS IN THE REICH (EXHIBIT USA-198)

Der Reichsminister
für die besetzten Ostgebiete
O.U., den 7. Oktober 1942
Der Vertreter b.H. Gebiet B.

An das Reichsministerium.
für die besetzten Ostgebiete
Hauptabteilung I, Berlin
Unter den Linden 63.
. . . . . .
Beil.: In der Anlage übersende ich Abschrift eines Berichtes des Leiters des Facharbeitersammellagers Charkow (Bericht wurde erstellt Ende September 1942), sowie Abschrift eines Briefes vom April 1942.
. . . . . .
b) Sehr beklagen sich dagegen die in Gemeinschaftslager untergebrachten Ukrainer.
Der anliegende Bericht des Hauptmann Schmid führt die Dinge im Einzelnen an.
Die Frage der Behandlung der als Ostarbeiter ins Reich beförderten Ukrainer macht den hier in Frage kommenden Wehrmachtdienststellen große Sorge. Der Befehlshaber legte mir nahe, doch baldigst selbst mal einige Lager im Reich zu besuchen und bei den entsprechenden Stellen zu berichten, damit sofortige Abhilfe ge-
— Seite 2 —
schaffen wird. Das Heeresgebiet ist keineswegs befriedet. Alle Umstände der Unzufriedenheit tragen immer mehr bei, daß sich mehr Leute den Banden anschließen oder in das Lager der Bandera bzw. in andere uns feindlich gesinnten Gruppen abwandern.
Die allerbeste Propaganda wäre doch, die Ostarbeiter gut zu behandeln; … 

---

Vol. XXIX pp. 356-581

DOCUMENT 2233-PS (also 3465-PS and D-970)EXCERPTS FROM THE DIARY OF HANS FRANK, GOVERNOR GENERAL OF THE OCCUPIED POLISH TERRITORIES, 25 OCTOBER 1939 TO 3 APRIL 1945 (EXHIBIT-NUMBERS: USA-173, USA-174, USA-271, USA-281, USA-283, USA-295, USA-302, USA-311, USA-607, USA-608, USA-611, USA-612, USA-613, USSR-223, GB-562, GB-602, FRANK 10, FRANK 14—18)

T A G E B U C H
DES HERRN GENERALGOUVERNEURS
FÜR DIE BESETZTENPOLNISCHEN GEBIETE
. . . . . .
Montag, den 7. Dezember 1942

15:45 ::-:: Gouverneurs-Sitzung ::-:: im Königssaal der Burg.

An der Sitzung nehmen teil:

Der Herr Generalgouverneur Staatssekretär
Dr. Bühler Staatssekretär
Dr. Boepple
Hauptabteilungspräsident Dr. Siebert
Gouverneur Dr. Fischer
Gouverneur Dr. Wächter
Gouverneur Zömer
Gouverneur Kundt
Gouverneur Dr. Wendler
Oberlandesgerichtsrat Dr. Weh

... Aussprache über die politische Lage.
. . . . . .
Gouverneur Dr. Wächter kann berichten, daß es im ::-:: Distrikt Galizien ::-:: bisher noch keinerlei Zwischenfälle politischer Art gegeben habe. Aus gewissen Anzeichen sei allerdings zu entnehmen, daß mehr und mehr eine gefährliche Gesamtsituation in der Entwicklung begriffen sei.
... Weiter sei festzustellen, daß die bislang nicht hergestellte Einigung zwischen der ::-:: polnischen und ukrainischen Widerstandsbewegung ::-:: nunmehr in Gestalt der Bandera-Bewegung vollzogen sei, die eine Eigenstaatlichkeit anstrebe. Darüber hinaus zeige sich in letzter Zeit eine Passivität und Zurückhaltung der Bevölkerung. ... Leider werde ja auch in vielen Beziehungen durch gewisse behördliche Maßnahmen der Widerstandsbewegung in die Hände gearbeitet. Hinsichtlich der Ernährungssituation dürfte man doch die Bevölkerung zum mindesten nicht schlechter stellen als bisher. Auch sei es ein großer Fehler, wenn man bei der Arbeitererfassung mit zu scharfen Gewaltmaßnahmen vorgehe. Eine große Gefahr liege ferner darin, daß man seit einiger Zeit die Ukrainer und Polen völlig gleichstelle.
. . . . . .
Krakau


Джерело:

“Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal”
Nuremberg, 14 November 1945 — 1 October 1946
(In 42 vol., “The Blue Series”)
Library of Congress (Call Number KZ1176.T748 1947), The Judge Advocate General's Legal Center & School Library, U.S. Army, Charlottesville, Virginia. (OCLC Number 300473195)

«Процес над вищими військовими злочинцями перед Міжнародним Військовим Трибуналом»
Нюрнберг, 14 листопада 1945 — 1 жовтня 1946
(в 42-х томах, «Синя серія»)
Бібліотека Конгресу США (номер запиту KZ1176.T748 1947), Бібліотека Правового Центру-Школи Генеральних Суддів-Адвокатів Армії США, Шарлотсвіль, Вірджинія (номер запиту 300473195)
 

* * *

P.S.
2014 год.
К сведению граждан России.
Так как Нюрнбергский процесс ни Бандеру, ни УПА не осудил, то имейте в виду, что продолжая называть его в интернете "нацистским преступником" и "пособником фашистов", вы этим уже наговариваете себе на три года тюрьмы.
Спасибо Путину:

Федеральный закон о введении ответственности за реабилитацию нацизма от 5 мая 2014 г. N 128-ФЗ
Принят Государственной Думой 23 апреля 2014 года
Одобрен Советом Федерации 29 апреля 2014 года

Уголовный кодекс Российской Федерации дополнить статьёй "Статья 3541. Реабилитация нацизма":

1. Отрицание фактов, установленных приговором Международного военного трибунала,
...........................................................
совершенные публично, -
наказываются штрафом в размере до трехсот тысяч рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до двух лет, либо принудительными работами на срок до трех лет, либо лишением свободы на тот же срок.

2. Те же деяния, совершенные лицом с использованием своего служебного положения или с использованием средств массовой информации, а равно с искусственным созданием доказательств обвинения, -
наказываются штрафом в размере от ста тысяч до пятисот тысяч рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период от одного года до трех лет, либопринудительными работами на срок до пяти лет, либо лишением свободы на тот же срок с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет.

* * *
Кроме того все мы знаем, что после Великой Отечественной войны состоялся Нюрнбергский Трибунал(НТ), и на нем ряд нацистских организаций были объявлены преступными.
Это знание в нас периодически поддерживается сообщениями по ТВ, статьями в СМИ и т.д.
И тем не менее это миф.
Ни одной организации Нюрнберг преступной не объявил, даже такие одиозные, как СС и Гестапо.

ЄВРАЗІЙСЬКИЙ СИНДРОМ

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ — доцент Київського державного інституту театрального мистецтва імені І.К.Карпенка-Карого

Джерело: Політична думка 1995, №2-3 (6) С.81-88.

Довкола джерел євразійського проекту

В останні роки позаминулого століття і перші минулого розпочинається консервативно-романтична полеміка з ідеологією французької революції — саме у ті роки, коли неологізм "ідеологія" входив до європейського лінґвістичного вжитку.

Суб’єкти цієї полеміки цілком серйозно вважали, що французька революція — просте похідне від революційної (власне, передреволюційної) ідеології. Трохи згодом ідеологію почали вважати точним знаковим дзеркалом тієї чи тієї історичної реальності. І лише майже столітні зусилля європейської ідеології від Карла Маркса до Карла Мангайма довели, що історична реальність не є безпосереднім продовженням певної системи ідей. Остання відтворює ту реальність лише опосередковано, через безліч містифікацій, за допомогою різноманітних методів та прийомів.

Ідеологія у точному сенсі цього поняття є впорядкованим світоглядом тієї чи тієї суспільної групи, як звичайно, владно впливової або такої, що складається з так званих опозиційних "володарів думок". Вони мають, по-перше, можливість створювати умови для їхньої теоретичної обробки (раціоналізації), по-друге, мають певні засоби їхнього розповсюдження та широкої пропаґанди через мас-медіа, публіцистику та наукову літературу.

Ідеологія — це духовне перетворення (аж до семіотичної містифікації) дійсності. Воно настільки ж зберігає основні контури цієї дійсності, наскільки її спотворює.

Очевидно, що будь-яка ідеологія не відбиває цілу суспільну реальність з її численними поглядами, множинними перспективами інтересів, багатовекторними очікуваннями різних людських угруповань. Тому вже за способом існування, тобто у вигляді претензії на відтворення універсального інтересу, єдиного для всіх погляду на суспільство та чи та ідеологія щоразу мусить вдаватися до явної чи несвідомої містифікації, добудовуючи бажану світоглядну цілісність за допомогою міфологізації, міфотворення. Виходячи із таких характеристик ідеології, належно визнати, що явище євразійства — від перших його сполохів у 50-60-ті роки минулого століття до систематизації й інституціалізації євразійської доктрини у середовищі російського зарубіжжя 1920-1930 років аж до нинішнього його російського ренесансу — це перш за все велетенська містифікація, неозорий каталог ідеологічних пасьянсів.

Міфологічне осердя всієї євразійської доктрини — героїчний культ Чінгісхана як найбільшого після Христа благодійника і "євразійської", і взагалі світової історії. Є епістолярне свідчення про те, як Горького налякала "осанна Чінгісханові", що її "проспівав" у Празі середини 1920-х П.М.Савицький (1), один із теоретиків євразійства. Для Горького та "осанна" (2) стала одним із знаків присмерку Європи. Можливо, саме ця обставина не останньою чергою вплинула на рішення письменника повернутися до сталінської Росії. Письменник же Василь Ян (3), ліберальний консерватор за своїм дожовтневим світоглядним минулим, приховано полемізуючи з євразійством і сталінізмом, написав (між іншим, 1937 року!) роман "Чінгісхан". Отож не дивно, що неоєвразійці "Нашего современника" обрали кардинальним об’єктом своєї критики саме Горького (до речі, "Наш современник" — часопис, колись заснований саме Горьким), а їхні однодумці із прохановського "Дня" розпочали заочну боротьбу з Василем Яном як з "фальсифікатором історії".

Актуалізація, здавалося би, давно забутої теми, що її здійснили нинішні неоєвразійці, була прелюдією до гегемоністської політики посткомуністичної Росії. Саме тому євразійська перспектива цікава не стільки з погляду її тяжіння до містичної семантики, скільки з погляду конкретної геополітичної прагматики. Адже геополітична налаштованість євразійства досить точно передає історичну динаміку реальних інтересів певних політичних кіл з усіма їхніми історичними коливаннями та змінами.

Одним з перших звернув критичну увагу на першоджерела євразійства російський історик-ліберал Олександр Кізеветтер. А починалося все так. На схилку 50-х років XIX століття вихованець Київського університету, сполонізований українець Ф.Духінський (4), обрядово поділив тогочасну ойкумену на християнсько-гуманістичну Європу, якг. закінчувалася на Дніпрі, і на знелюднений, безоглядно деспотичний "туранський світ", який розпочинається на Сіверянщині, а закінчується на узбережжі китайських морів.

"Політична географія" Духінського — це ніби продовження відповідних статей Паризького миру 1856, який по Кримській війні дещо загальмував російську експансію, силоміць нав’язав агресивній гіпердержаві певну статику. Разом з тим це — наївний психологічний реванш польського патріотизму у його тогочасній політичній безвиході.

Політичні ризики, що випливають з доктрини Духінського з її патетикою цілковитої переваги "європейсько-персоналістського" над "турансько-імперсональним", виявили себе дуже швидко. Один проникливий французький співрозмовник Олександра Герцена говорить йому з приводу "туранців": "...Комплімент... Наші мудреці видумали це ім’я вам на сміх, щоби вас філологічно вилаяти. Це була єдина допомога, що її Франція вчинила Польщі. Нічого не скажеш, добре придумали. Назвати вас туранцями, які мають арійські елементи, означає визнати ваші претензії на Азію і на Європу. Ото образили!" (Олександр Герцен. "Лікар, помираючий і мертві")

Образ прийдешньої імперії

Постулати доктрини Духінського реанімуються на порозі 1920-х pp., коли й з’являються перші твердження євразійців: романо-ґерманський світ себе історично вичерпав, увійшов у стаґнативний стан, і відтак прийдешність належить цілком відрубному від романо-ґерманських цивілізацій євразійському світові. В останньому колективістичне рішуче переважає над індивідуальним, авторитарне — над невимушеним волевиявом, конфесія — над державою і взагалі профанним, ідея — над "практикою". "Ідеократія", тобто влада системи ідей над суспільством, була однією з центральних категорій євразійства.

У євразійській ойкумені православне гармонійно поєднується з ісламським, при очевидній для "євразійця" перевазі першого над другим, слов’янське — з тюркським, а особливо з монгольським, осідле — з номадним, міське — з сільським, індивідуалістичне, приватно-власницьке — з колективним, общинним, федеративно-земське — з суворо нейтралістським.

Чи не найбільш оригінальна риса євразійства — вкрай масивна наявність у всіх його побудовах добірної географії у науково бездоганних формах. А проте, здається, саме тут, на географічній ділянці, євразійство з найбільшою енергією маніфестує свою цілковиту залежність від політичної кон’юнктури, яка його породила. Сакральна географія євразійства — похідне від його політичного ангажементу. Фактично географія тут служить певній політичній телеології та специфічній євразійській політології.

О.Кізеветтер у своїх відгуках на перші євразійські видання сказав просто і точно: євразійство виникло у європейських приймальнях, де, чекаючи (і часто намарне) на дозвіл на проживання, знемагала тогочасна російська еміграція. Додамо, що це була кількамільйонна російська еміграція, зокрема, російська інтелектуальна еліта.

Політична безпритульність вигнанців стимулює їхню ретрофантазію. Російська зарубіжна література 1920-1930 років створює ідеалізований художній портрет старої Росії, а точніше — імперської Росії від Петра Першого до Петра Столипіна (5).

У точній, аж синхронній відповідності з цими художніми зусиллями ідеологи євразійства створюють ідеалізований портрет імперії, але вже не минулого, а очікуваного прийдешнього. Портрет, що у ньому точно обраховані всі найвпливовіші тенденції-домінанти недавнього імперського минулого, з якого обачливо викреслені ті явища й характеристики імперської ретроспективи, які напевне не матимуть політичної функції у майбутньому. Скажімо, безнадійна — як демографічно, так і ідеологічно — конкуренція слов’яно-православного начала з татаро-ісламським чи навіть монголо-буддійським.

Так само завбачливо із цього портрета стерто саму ідею демократії західно-парламентарного зразка. Категорії європейської суспільно-політичної традиції — "революції" й "реакції", "патріотизму" й "космополітизму", "лівого" і "правого" — у євразійській доктрині або взагалі втрачають сенс, або зазнають вже зовсім невпізнаваної трансформації, насамперед в аспекті їхнього політичного сенсу (6).

Зокрема, євразійство імплікує у цей портрет таку нестерпну для переважної частини еміґрантського середовища деталь, як жовтневий переворот, вважаючи його першим поворотом від романо-ґерманського декадансу, вкрай необхідною фазою євразійського "Исхода к Востоку", природним прологом до власне євразійського завершення цього процесу.

Євразійська ідеологія цілковито, а подеколи й ентузіастично збігається з ідеологією радянською, щоправда, лише у межах деяких відтінків останньої, але межах дуже широких: різка антизахідна орієнтація СРСР; "дружба народів" у її авторитарно-федеративному варіанті; "кордони на замку"; інтенсивне військове будівництво; несподівана для "матеріалістичного" суспільства пріоритетність ідеології над реальністю; тотальне посвячення молоді в "ідеократію" й т.ін. Більшовицька революція видається євразійству і необхідною, і корисною "дитячою недугою" російського організму на шляху його неуникної і, ймовірніше, вже близької євразійської трансформації.

Згодом суголосний заочний діалог переростає у справжню співпрацю поміж євразійством і певними радянськими інститутами, у тому числі і ГПУ. Доречно пригадати провокативно-шпигунську діяльність агента радянських спецслужб Сергія Ефрона, якого Л.П.Карсавін називав "золотим дитям євразійства". Як відомо, Ефрон виконував спеціальні завдання ГПУ, а згодом НКВС у білоеміґрантському середовищі у Парижі.

По суті, євразійство у повному своєму ідеологічному обсязі, у всіх своїх персоналіях, жанрах — всій своїй розмаїтій, ще до кінця не систематизованій феноменології — є ідеалізованим образом прийдешньої імперії, в якому віртуозно відреставровано основні риси й характеристики імперії попередньої, і що найістотніше — образом, створеним в умовах цілковитої катастрофи останньої.

По цій катастрофі — та ще й на чималій географічній віддалі од її руїн, у чужинському середовищі, яке не приховувало зловтіхи з приводу тієї катастрофи — виникає проект імперської реставрації. Проект, що набуває вкрай ексцентричної форми, альтернативний усій попередній світовій історії, яка не змогла запобігти політичному крахові "третього Риму".

Євразійство — це імперський проект, створений на грані відчаю, на основі спровокованого катастрофою політичного вибору людей, які втратили все, але з тим більшою енергією намагаються здобути так само все. Євразійство з його пафосом цілковитої переваги "Турану" над "Заходом" являє собою умоглядне привласнення всього майбутнього світу, символічну реставрацію загиблої гіперструктури, етатистську мрію мегаломаньяка, яка за своїм радикалізмом лишає позаду всі відомі імперські утопії.

Задля обгрунтування свого бачення нової геополітичної ситуації євразійці зробили спробу синтезувати у єдиному проекті культурні набутки кількох земних цивілізацій, примирити численні історіософські доктрини.

Отож перед нами, з одного боку, грандіозний інтелектуальний компендіум, який і сьогодні приголомшує читача своїм белетристичним блиском та фантастикою, а з другого — спалах приреченого політичного зусилля.

Євразійське утвердження було однією з найбільших історичних фальсифікацій, що зростали на географії і статистиці П.М.Савицького (7), історіографії молодого Г.В.Вернадського (8), лінґвістиці і культурології М.С.Трубецького (9), філософії і теології Л.П.Карсавіна та молодого Г.В.Флоровського (10). Нарешті, її живив нестримний політичний темперамент Сергія Ефрона, Олексія Ейснера (11) та інших пізніших кондотьєрів і ландскнехтів комінтернівського наступу-на-Захід. На гімалайській "околиці" досліджуваної доктрини корелятом євразійського утвердження було малярство і взагалі навчительство Миколи та Олени Реріхів (12), що вочевидь резонує з цією доктриною.

На шляху до номенклатурного націоналізму

Наше століття позначилось двома грандіозними катастрофами: падінням романовсько-петербурзької імперії, а потому, у межах пам’яті лише одного людського життя — імперії ленінсько-сталінсько-московської як особливого деривату попередньої. При цьому тенденція від імперського до національного, яка стала першозмістом політичного життя Європи по французькій революції (попри доволі численні спроби сумістити національне з імперським — імперії наполеонівська, британська, Гогенцоллернів), стосовно Росії виявилася дещо специфічною. Не беручи до уваги цієї обставини, ми, зазвичай, некоректно вживаємо термін "націоналізм" щодо Росії Миколи Першого чи СРСР Сталіна. Докладніше зупинимося на цьому питанні.

Події лютого-березня 1917, зруйнувавши вже зовсім анахронічний централізм, водночас залишають незмінною політичну інерцію монархії щодо національного питання. Ослаблена метрополія перебувалась млявою ліберальною риторикою замість його бодай часткового розв’язання. Зрештою, околиці поводили себе доволі-таки лояльно стосовно центру, перебуваючись теж млявою, але вже культурно-національно-автономістською риторикою.

У жовтні — листопаді 1917, у ситуації шоку від надзвичайного стану у центрі, ці околиці (у точній симетрії до серпня 1991-го!) майже блискавично, хто за кілька місяців, а хто і впродовж кількох годин, "відклалися" від комуністичної імперії. "Білий рух" у своїх діях проти неї зберіг антифедеративну паранойю старої Росії, всупереч таким очевидним фактам, як гетьманська Україна, красновський Дон, Кубанська Рада, "кокандська автономія". Тим самим діячі цього руху виявили себе недалекоглядними, позбавленими політичної інтуїції догматиками.

Тим часом геніальний стратег більшовицької революції Ленін, який уже за своїм марксистським походженням ставився до будь-якого прояву національного як до безперспективного історичного антикваріату, майже блискавично переорієнтував свою тактику — в напрямі щонайщедріших обіцянок автономії і тим самим політично обеззброїв, а затим і мілітарно розгромив "білий рух".

Так народжується гранично парадоксальна структура молодого СРСР — з "основними законами", що їхня риторика прямо збігається із речником федералізму Михайлом Драгомановим (13). Виникає режим, за якого у 20-х — початку 30-х можна було потрапити на заслання за саме вживання слів "отечество" і "патриотизм" стосовно етнічної Росії, оточеної велетенським націонал-комуністичним морем, що буквально бурхає різного роду національними відродженнями. І це у той час, коли червоний академік-історик Покровський створює у Москві вкрай песимістичну ретроспективу російської імперії — як нескінченної хижацької інтриги.

Але поступово в Росії народжується впливове етнічне апаратне ядро, що з його допомогою Сталін, за словами Карла Радека, подібно до Мойсея, який вивів своє плем’я із Єгипту, вивів євреїв із складу політбюро. Згодом це ядро з допомогою Сталіна завдає нищівного удару націонал-комунізму, дотла випалює всі національні відродження, пізніше висуває, мов таємну зброю, те, що можна назвати номенклатурним націоналізмом, що, власне, є не чим іншим, як ідеологічним переобладнанням системи у напрямі її (іноді аж пародійного) наближення до вчорашньої імперії.

Євразійці по-своєму точно передчували цю фундаментальну переорієнтацію режиму у 1930-х і розраховували саме на неї.

Російський номенклатурний націоналізм, пройшовши через своє першостановлення, через патетичний період 1941-1945, поступово входить у перший свій конфлікт з суто радянським імперським апаратом, конфлікт, що першим його трагічним сиґналом стала "ленінградська справа" і катастрофа тогочасного керівництва РРФСР (14). Власне, крах "перебудови" був історичним реваншем того самого націоналізму.

Посткомуністична доля євразійської ідеї

Борис Єльцин свою опозиційну кар’єру розпочав, крім усього, доволі лояльною зустріччю з московською демонстрацією товариства "Пам’яті" ("что хорошо для вас, то хорошо и для нас" — літо 1987-го). У цьому відношенні він постає як інстинктивний наступник, продовжувач і завершитель цього номенклатурного націоналізму, який, зрештою, зрозумів, що його повне політичне розкріпачення можливе лише за умови щонайрадикальнішої емансипації від "апарату імперського". "У серпні 1991-го адміністрація РРФСР взяла гору над адміністрацію СРСР" (Григорій Померанц), а уже в перших числах вересня 1991-го Андрій Козирєв звертався до вкрай розгубленого здеморалізованого Безсмертних, який посідав пост міністра закордонних справ СРСР напередодні політичної смерті Країни Рад, словами "господин министр", тим самим демонструючи не лише політико-дипломатичну інтуїцію, а й неабияку політичну кмітливість.

І ось уже котрий рік Російська Федерація, яка так довго і страшно народжувалась, має нарешті обрати свою "післяпологову" подальшу політичну долю: або творення справжньої федерації чи навіть конфедерації (північноамериканського чи відповідно швейцарського типів), або творення нової третьої імперії у російській історії Нового часу.

У разі вибору на користь проекту третьої імперії євразійство зможе відіграти роль ефективного ідеологічного акомпанементу. У пригоді може стати широкий спектр пропагандистських важелів: від глибокодумних претензійних трактатів до нотаток у вечірніх газетах. Від мітингової риторики до публічних роздумів Олександра Солженіцина або Нікіти Михалкова. Власне, вся текстова і подієва сума явищ, політична та інтелектуальна історія, події останнього часу свідчать про сповзання Росії саме у таку імперську перспективу.

Усе частіше входять до арсеналу політичної риторики Росії патетика ізоляціонізму євразійського самодостатнього космосу. Так само євразійський штурм-на-Захід, пафос російського православ’я і пропаґанда слов’яно-монгольського союзу, а також несподівана для Росії толерантність до передньо- та центральноазійського ісламу. У масовій свідомості починають співіснувати і апологія "міцного господаря", цього ніби євразійського фермера, і панегірики "євразійським спільнотам — громадам", включаючи господарські. Дивовижне поєднання ксенофобії з принциповою поліетнічністю, необмеженої у своїх повноваженнях ідеократії і обмежено-автономної земщини — ця євразійська гаряча суміш може, нарешті, вибухнути у російській поточній історії будь-якої хвилини.

Доводиться принаймні констатувати, що євразійська ідея у сьогоднішній Росії має численних прихильників. Інтелектуальний джин, сконструйований на паризьких, празьких і бєлградських мансардах, наглухо запечатаний в екзотичних малотиражних виданнях, похований у нечисленних "спецхранах", вирвався-таки на національну поверхню, на газетні шпальти й телеекрани. Євразійські імена, події і просто тексти безперестанку тиражуються у безлічі жанрів — від коректних дисертацій до копійчаних брошур, від академічних лекцій до мітинґового ревища. Вони резонують у думських дебатах, у назвах фірм і партійних статутах.

Особливу роль у реанімації євразійства зіграло явище Лева Гумільова (15). Не зайве завважити, що Лев Гумільов разом зі своєю матір’ю Анною Ахматовою впродовж усього радянського періоду уособлював певну культурну альтернативу цьому періоду. Ще у 60-х роках автор цих рядків був уражений подібністю євразійської і гумільовської доктрин і сприйняв як належне визнання Гумільова про генетичну (і просто біографічну) залежність його побудов від побудов євразійських. Гумільов став для радянського читача напівлегальним ретранслятором євразійства. Так у масову свідомість увійшла гумільовська, а власне євразійська, ідея про вирішальну етнічно-географічну чи географічно-етнічну каузальність людської поведінки — і колективної, і індивідуальної.

Етнічно-географічний детермінізм євразійства, а надто у його рішучих гумільовських формулюваннях, з необхідністю повертає нашу увагу у бік німецької геополітики 1920-х. Але це не вишукано-академічна її редакція, запропонована Карлом Гаусгофером, а та, яка вийшла на німецькі вулиці 1920-1930-х.

Німецька геополітика 20-х всіх рівнів репрезентації — від елітних до масових — це особливий географічний парафраз тогочасного німецького реваншизму. І витончені розумування, і їхня вульгаризація у "вечірніх" фейлетонах — усе це працювало на експансію, гарантувало її ідеологічне і пропагандистське забезпечення.

У геополітиці, що не має жорстко усвідомлених меж, людина остаточно втрачає саму себе, стає безособовою функцією надпростору. Попри свою стилістику, євразійство уявляється російським інтелектуальним двійником довершеної політичної зверхності щодо окремої людини — колишньої німецької геополітики. Дивним чином дослідники обох глобалістських візій проходять одне повз одного і тим самим повз разючу подібність цих візій.

А проте цілком закономірно, принаймні в останні ж сезони російського політичного життя, євразійство й метафізичні засади німецької геополітики "зустрілися" під обкладинками екстремістських часописів типу "Элементов" чи газет типу "Дня" (16).

Нинішній "Євразійський ренесанс" отримав сильний методологічний допінґ-доповнення у вигляді ідеологічної спадщини, що утворювала фундамент нацистської консервативної революції. Ця подія має й історико-політичний корелят у пакті Молотова-Ріббентропа. На наших очах народжується ідеологія надзвичайної ударної сили, яку Росія — в разі побудови своєї третьої імперії — неодмінно використає. Ще раз нагадаємо, що один із двох складників цієї ідеології історія вже вповні використала у відому добу з відомими історичними наслідками.

Примітки

1. Петро Миколайович Савицький (1895-1968) — історик, географ, економіст, правник, мистецтвознавець, поет, громадський діяч (багаторічний директор празько-російської гімназії). За походженням — українець із Чернігова. В еміграції став жертвою інтриг радянської розвідки, після Другої світової війни — багаторічний в’язень радянського і чехословацького "Гулагів". Найбільш характерні твори: "Россия — особый географический мир". — Прага. Евразийское кн. изд-во. 1927. "Географические особенности России", ч.1, Растительность и почва. — Прага, Евразийское кн. изд-во, 1927; "Месторазвитие русской промышленности". — Берлин. Евразийское кн. изд-во. 1932; "В борьбе за евразийство: Полемика вокруг евразийства в 1920-х годах". "Утверждение евразийцев. Тридцатые годы", кн. 7. Париж. 1931; "Евразийская библиография". — Там само; "Ритмы монгольского века". — "Евразийская хроника". Вып.12. — Берлин, 1937.

Про своєрідне українофільство П.М.Савицького та його українознавчі праці див.: Олександр Бобир. "Петро Савицький: життєвий і творчий шлях". — Київ, "Сучасність". — 1993. — С.4.

Саме Савицький створив своєрідне географічне підґрунтя євразійства, надав йому особливого орієнтального забарвлення, монголофільського головним чином. 2. Див.: "Архив Горького". — Т.XII. — С.62; T.XIV. — М.: "Наука". — 1976. — С.403-404. Про полеміку Горького з євразійством див. у ст.: О.А.Казнин. "Д.П.Святополк-Мирский и евразийское движение". — "Начала". — 1992. — 4. — С.84.

Про празьких євразійців Горького чи не систематично Інформував його тамтешній конфідент, російський письменник-еміґрант Далмат Лутохін (1885-1942). Прикметно, що празькі емігранти дали П.М.Савицькому прізвисько "Чінгісхан" (Борис Лосский. В русской Праге. "Минувшее. Исторический альманах." М. Спб. Atheneum Феникс. — 1994. — С.18-19).

3. Василь Ян — Василь Григорович Янчевецький (1875-1954) — російський письменник, за походженням — син "старогромадівця", соратника Михайла Драгоманова, київського філолога-класика професора Янчевецького. Полеміка з азійським деспотизмом становить домінанту історичної белетристики Василя Яна. На початку 30-х років висловив думку про майбутній конфлікт на Тихому океані поміж США і Японією та про можливу поразку останньої внаслідок використання американцями "атомних бомб".

4. Духінський Франциск (1817-1880) — вчений-історик, який своє підкреслено українське ("руське") походження поєднував з так само підкресленою польською політичною орієнтацією, виступаючи речником геополітичної та культурної єдності України й Польщі. Хранитель польського еміґрантського Національного музею у Рапперсвілі (1872-1874). Основна праця "Peuples Aryas et Tourans, agriculteurs et nomades" (Paris, 1864) у вигляді ніби дзеркальної симетрії містить майже всі євразійські ідеї.

"Тенденційна етнографія" (Олександр Пипін) Духінського стала об’єктом різкої полеміки впродовж останньої третини минулого століття.

Апологію Духінського див. у кн.: "Encyclopedya powszechna" T.7. War. 1861, C.553-557. Полеміку з Духінським з позицій "офіційного" російського українознавства див.: В. М-нъ (Венедикт М’якотін). Духинский. "Энциклопедический словарь". Т.ХІ. Брокгауз-Ефрон. СПб. — 1893. — С.251.

Власне український погляд на Духінського див.: Н.Костомаров. Ответ на выходки газеты (краковской) "Czas" и журнала "Revue contemporaine". "Основа". 1861. №2.

5. "Жизнь Арсеньева" Івана Буніна, "Юнкера" Олександра Купріна, "Лето Господнє" Івана Шмельова, історична белетристика Івана Лукаша. Характерно, що в цій емігрантській прозі майже обрядово постає образ ідеалізованої, принципово "неполітичної" України.

6. Див., крім усього, нью-йоркську лекцію євразійця І.Степанова (1926): "Не люблю я "национализм" и "патриотизм". Нехорошие они дали плоды на русской почве. Мы, евразийцы, считаемся с фактом русской революции, но совсем не считаем необходимым усвоение французской революции" ("Евразийская хроника" B.VI, Париж, 1926, С.30). Аналогічний умонастрій подибуємо у дефініції націонал-соціалістичної доктрини, що її дав Гітлер у розмові з англійським журналістом на початку 30-х років: націонал-соціалізм — це спроба викреслити французьку революцію із історії.

Див. спогади аноніма, колишнього євразійця: А.Б. Евразийцы и трест. "Возрождение. Тетрадь тридцатая. Ноябрь-декабрь". 1953. — Paris. — C.I 17-27. 7. Георгий Вернадский. Начертание русской истории. Ч.І. (С приложением "Геополитических заметок по русской истории" П.Н.Савицкого). — Прага, Евразийское кн. изд-во. 1927. Зрештою, пізніше Георгій Вернадський відійшов від започаткованої ним таки концепції про абсолютне значення татаро-монгольської присутності у московській історії доби династії Калит і еволюціонував у бік уже більш ліберальної інтерпретації російського історичного процесу. Не виключено, що відхід Вернадського-сина від євразійства відбувся не без епістолярного впливу Вернадського-батька — великого українського і російського вченого, головного речника українського лібералізму. Вернадський-батько входив до ЦК партії "кадетів", їхній лідер П.Б.Струве називав євразійців "стервецами" і додавав, що "найбільшим азійським дарунком для долі Росії була монгольська фізіономія Леніна".

Згаданий відхід Г.В.Вернадського від крайнощів євразійства засвідчили його "Звенья русской культуры" (ч.І. Древняя Русь: До половины 15 века). — Берлин: издание евразийцев, 1938.

8. Микола Сергійович Трубецькой (1890-1938), князь, один із найвидатніших мовознавців цього століття, що започаткував фонологію як самостійну лінґвістичну дисципліну. Саме М.С.Трубецькой подав першу версію євразійства ("Европа и Человечество" — София: Рос.-Бол. кн. изд-во, 1920; насправді книжка, що з неї і розпочинається феномен євразійства, була видрукувана 1921-го), доволі оригінально затим розвинув її (див. його книгу: "К проблеме русского самопознания: Сборник статей", — Париж: Евразийское кн. изд-во. 1927). У своїй концепції Трубецькой віртуозно продовжив "туранські" спостереження Духінського над російською культурою, але, зрозуміло, вже у позитивному сенсі, посиленому велетенською лінгвістичною та іншою ерудицією вченого ("О туранском элементе в русской культуре. "Евразийский временник". Кн.4. — Берлин. — 1925. — С.351-377).

Зрештою, аристократична неприязнь до комуністичного та фашистського режимів (а також до "ультралівого" крила самого євразійства) доволі загальмувала євразійський ентузіазм Трубецького. Помер, зацькований гестапівськими "візитами", у Відні.

Князь М.С.Трубецькой висунув дуже цікаву доктрину чи не суцільної "українізації" московської культури XVII — початку XVIII ст. ("К украинской проблеме." "Евразийский временник" Кн. 5. — Берлин. 1927).

9. Карсавін Лев Платонович (1882-1952) — філософ, теолог, вчений-медієвіст, поет, професор Санкт-Петербурзького, а затим литовського університетів, загинув у сталійських таборах.

Висунув надзвичайно оригінальну концепцію італійського середньовічного релігійного життя, яка і досі зберігає своє наукове значення. Євразійство розглядав як нагально необхідну стадію світового духовно-містичного процесу, що призвело Л.П.Карсавіна до вельми своєрідного політичного флірту з більшовизмом (див.: А.В.Соболев. Своя своих не познаша. Евразийство: Л.П.Карсавин и другие (конспект исследования). "Начала". 1992, 4; С.С.Хоружий. Карсавин, евразийство и ВКП. "Вопросы философии". — 1992. — 2).

10. Флоровський Георгій Васильович (1893-1979) — філософ і теолог, професор патрології Православного Богословського інституту у Парижі, пізніше ректор Свято-Володимирської Духовної академії у Нью-Йорку. Розпочинав як палкий євразієць, панегірист ідей цього напряму, але невдовзі його "правовірний протибільшовизм" (П.М.Савицький) призвів до рішучого розриву вченого з євразійством.

11. Ефрон Сергій Якович (1893-1941) — белетрист-дилетант, згодом офіцер-білогвардієць, один із найпалкіших ентузіастів євразійства, брав безпосередню участь у зарубіжних операціях славнозвісного "ИНО" (Іноземного відділу НКВД); загинув у підвалах Луб’янки десь через місяць після самогубства його дружини Марини Цвєтаєвої, яка до євразійства, хоч як це й несподівано для її темпераменту, поставилася доволі скептично.

Олексій Ейснер, як і Ефрон, його молодший соратник по євразійству, пройшов шлях від диякона православної церкви у Бєлграді до ад’ютанта червоного генерала Лукача в Іспанії. За свідченням історика Михайла Гефтера, за всієї своєї ортодоксальності відмовився від ролі "радянського Лоуренса Аравійського" і за це був покараний двадцятьма роками таборів. Цікавий поет і прозаїк з відповідно євразійськими мотивами.

12. Див.: С.Ю.Ключников. Философское наследие Рерихов и евразийство. "Ю.Н.Рерих. Материалы юбилейной конференции." Междунар. Центр Рерихов. — М., 1994. — С.69-74.

13. Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) — український вчений і громадський діяч, автор першого в історії політичного проекту майбутньої України як суверенної частини очікуваної демократичної східнослов’янської федерації, виступав проти польського патріотизму типу Духінського.

14. Наприкінці 40-х років Сталін з остраху перед "російським сепаратизмом" практично знищив усю політичну еліту так званої "РРФСР", розпочавши цю акцію з ленінградського керівництва.

15. Про євразійську генеалогію відомого ленінградсько-петербурзького вченого, географа й історика: "...Если Россия будет спасена, то только через евразийство". Интервью с Л.Н. Гумилевым. "Начала". — 1992. — 4. — С.4-16.

16. Див., передусім, "Элементы. Евразийское обозрение". 1992. 1-2 (статті Дугіна і Олександра Проханова).

Джерело: Політична думка 1995, №2-3 (6) С.81-88.

Константинополь (відео-реконструкція) 
The buildings of Constantinople (video-reconstruction)

(XIV–XV ст.)

_______________________

Константинополь
XIV–XV ст.

(відео-реконструкція А.Гелберта)

Константинополь (відео-реконструкція) / The buildings of Constantinople (video-reconstruction)

На відео-реконструкції відтворено вигляд столиці Візантійської імперії Константинополя до турецького завоювання у 1453 року. З того часу місто змінило не лише назву, а з християнського стало мусульманським. Автором реконструкції є французький дизайнер і архітектор Антуан Гелберт.

Стамбул (Константинополь, Царгород) – найбільше місто Туреччини і Європи, п’яте місто світу за населенням. Важливий морський порт, великий промисловий та культурний центр Туреччини. Розташований на березі Босфору, має велике міжнародне історичне та культурне значення.

Перша відома назва міста – Лігос. У 667 році до н.е. із заснуванням на його місці мегарської колонії вона отримає назву Візантій, на честь ватажка колоністів Бізаса. У 196 році римський імператор Септимій Север на честь свого сина перейменував місто на Августу Антоніну, але назва не прижилася. У 330 року Костянтин Великий, заснувавши на місці Візантія нову столицю імперії, дав їй назву Новий Рим. Ця назва і досі залишається у титулатурі константинопольського патріарха, але в офіційному вжитку її швидко витіснила назва Константинополь. Так місто називали усю візантійську та (хоч і значно рідше) османську добу. Турки, щоправда завжди іменували місто Стамбулом, хай навіть і поруч із назвою Константинополь.

Константинополь (відео-реконструкція) / The buildings of Constantinople (video-reconstruction)