Станіслав Овчаренко
Будь-яка організація починається з самоорганізації. Якщо хочеш подолати хаос у навколишньому світі – почати треба з власної голови. Якщо вірно визначити місце в сітці координат – картина світу різко спрощується – але не за рахунок примітивізації.
Отже: що ми маємо на сьогоднішній день з «кінцем Української держави»?
Нічого не маємо у сенсі кінця Української держави. Немає ніякого кінця – є важкий шлях молодої держави, якій лише 21 рік. А ми хочемо зрілості – як у держав з багатовіковою історією існування.
Так що труднощі зростання дуже багато хто хоче представити як гниття, загибель чи ще щось.
Що ж насправді відбувається?
Справа у тому, що відбулася стрімка деградація пострадянського правлячого класу чи стану – кому як подобається.
Є таке поняття, як «гріх першонародження». Тобто – ті вади, які закладені у розвиток системи з часом НЕ усуваються, а лише ростуть, розвиваються. Коли Московські князі-колаборанти «списали» засади державного устрою у Золотої Орди – то до цього часу, включно з диктатором Путіним, ніяк не можуть позбавитися такого золотоординського спадку примітивного східно-деспотичного устрою держави.
Як не намагаються вести свій родовід з «Київської Русі» - але золотоординська сутність нинішньої РФ залишається тією самою. У свій час Москва у кращих традиціях Золотої Орди розгромила Новгородську республіку – яке було по-варварському проведено Іваном Жахливим в 1571 році.
Тобто – європейська лінія розвитку росіян як нації була зламана саме з 1571 року.
Потім те саме неодноразово відбувалося з Україною. Ми ще довго будемо пам’ятати Батурин, Громадянську війну, Голодомор 1933 року…
Так що Україна з самого початку має свій родовід зі стародавньої Русі, з куди більш м’яким норовом, ніж у московітів.
Головне: треба пам’ятати: у нас РІЗНА історична спадщина.
Це зараз має першочергове значення. Адже загальнолюдська історія має ІНШІ часові виміри, ніж життя окремої людської особи.
Україна фактично ВИНИКЛА як нація лише після 1991 року.
Тому ми вважаємо і закликаємо вважати – що справжня українська історія почалася на наших очах та має достойне майбутнє – незважаючи на важкий теперішній час.
Тобто – позаду ми маємо переважно негативний історичний досвід, що незмінно приводив до поразок навіть у мить військової перемоги.
Це минуле краще тимчасово відсунути убік та опікуватися встановленням стійкої Української держави сьогодні та завтра. Припинити навіть критикувати наших ворогів – бо внутрішні наші вади гірше будь-яких зовнішніх ворогів.
Україна отримала незалежність історично ВИПАДКОВО. Але свобода та незалежність «випадково» НЕ отримується. Отже – щасливий випадок ми мусимо виправдати боротьбою, мисленням та працею.
Тобто – українська Україна приречена пережити героїчний період своєї історії.
Ми повинні мати не лише історичне сміття на кшталт Кравчука, Кучми, Януковича та Ющенка – але і героїв та мудреців – імена яких зараз ми згадувати НЕ будемо.
Вороги нашої держави краще за нас знають наших «героїв та мудреців». Саме на них сиплються удари диктатури.
Які оточені ненавистю ворогів та байдужістю співгромадян. Які чекають СМЕРТІ власних героїв та корифеїв – щоб кинутися їх шанувати….
Але матінка-природа не дає себе обдурити.
Байдужість та пасивність співгромадян обертається зубожінням основної маси населення та нестерпністю умов існування. Це погано – але і підштовхує населення до спротиву гнобленню та приниженню. Біль в організмі не для того, щоб мучити власника організму – а щоб сигналізувати про негаразди в ньому, щоб настійно нагадувати – що щось треба робити.
Це і в природі, і в суспільстві.
Що ж ми зараз маємо в Україні?
Гранично спрощену чорно-білу картину світу: ти за диктатуру кримінальних злочинців – чи проти?
Якщо хочеш залишатися збоку – ти автоматично підтримуєш цю диктатуру.
Ось і все.
Якщо картина українського світу вкрай спрощена – вона стає зрозумілою МІЛЬЙОНАМ людей. А це вже небезпечно для існування олігархічного пострадянського режиму.
Тепер дивіться: у цього режиму НЕМАЄ аргументів для ідейного, навіть психологічного захисту режиму. Але грошей на «підтримку іміджу» - надбагато.
Отже – довести щось населенню України майже нічого неможливо – але гроші на пропаганду та насилля – є.
Як бути?
Значить – деградацію та глухий кут саме олігархічної влади пропагандисти режиму намагаються намалювати як загибель саме держави України!
Тут Станіслав Речинський написав у «ОРД», що на тлі нинішнього режиму – навіть Віктор Медведчук вже виглядає якось свіжо. У нього є «справжня вища освіта»…
У Кравчука теж є освіта, у Порошенка теж є освіта – але їх вірна служба режимові підтримує саме нелюдський режим невігласів.
Як свого часу Лууначарський, Красін, Коллонтай, Сокольніков були лицем нелюдської більшовицької диктатури.
Як Шахт та Шпеєр були лицем гітлерівської диктатури в Німеччині.
Без таких грамотіїв невігласи не могли б втримати владу диктаторів.
Сучасна Україна повинна протиставити світовий досвід державотворення власному негативному історичному досвідові, особливо козацькому. Саме так, козацькому – але про це якось іншим разом.
Тобто – сама по собі деградація диктатури – це для нас не погано – а саме добре. Якщо диктатор – невіглас, не вміє вчитися у історії, а ми – вміємо, не є невігласами – ми повинні перемогти диктатуру саме тоді і у таких обставинах – при яких диктатура не зможе і оговтатися.
Що цікаво: українці НЕ образилися публічним приниженням нашого «президента» - бо його пів- України своїм не вважає. Тобто – тут розборки між диктаторами, нас це не стосується. Такий публічний ляпас лише прискорить його падіння – отже об’єктивно вчинок Путіна спрацьовує в інтересах Руху Опору Диктатурі. Хотів цього Путін чи ні – це неважливо.
Віктор Медведчук вийшов на політичну поверхню з гаслом демонтажу Української держави, аншлюсу України до складу Російської Федерації (напівмертвої!). Путін та Медведчук вирішили, що настав ЇХ час.
Але їх час минув не тільки в Україна, але й у самій Росії!
Якщо імперія виключає створення російської нації як такої – то їм не дано поглинути націю українську, незважаючи на її очевидну політичну та культурну незрілість.
Тому «грамотні» ідеологи вимушені прямо БРЕХАТИ, пересмикуючи очевидні факти.
«Грамотний» Медведчук доводить, що здобування освіти нерідною мовою, гальмує інтелектуальний розвиток(!). Виходить, що російське дворянство Х1Х сторіччя, яке отримувало освіту французькою – гальмувалося у інтелектуальному розвитку? А Західна Європа – яка століттями вчилася на базі латини – теж гальмувалася цим сумним фактом?
Як філолог за освітою, доводжу: знання багатьох мов, крім практичної цінності, має ще і велике духовне значення – це все одно, що подивитися на власну планету із Космосу…
Тобто – відносність власних знань та уявлень усвідомлюється гармонійніше.
Але це так. Далі – брехня у тому, що економічну кризу Заходу Медведчук малює нам як дещо гірше, ніж економічні «успіхи» Росії. Забуваючи при цьому сказати, що Росія мріє наздогнати не те що Америку, а навіть Португалію! Не може наздогнати за абсолютним ВВП навіть маленьку Голландію!
Росія стрімко перетворюється на сировинний додаток до економіки не лише Заходу, але і Китаю. Який колись був сировинною окраїною Росії.
Навіщо така очевидна ідеологічна брехня?
Про мораль не будемо: головне – треба оживити вмираючу Російську імперію тілом загиблої України. Адже будь-яка імперія за своєю природою або поширюється, або скорочується, при цьому гинучи. Західні країни вимушені САМІ позбутися власних колоній – щоб не піддати гниттю власні метрополії.
Російська імперія, як і слабка Португальська, не можуть (не могли) собі це дозволити.
Саме тому, не маючи ні економічних, ні культурних переваг – Росія задіяла агентів власного впливу – Дмитра Табачника. А тепер – і Медведчука.
Тобто – публічне приниження Януковича, на думку Путіна, повинне стати прелюдією до відкритого приєднання України до Путінської Росії.
Але об’єктивно, гангстери від політики з обох держав прорахувалися:чорно-біла картина українського внутрішнього протистояння стала ще різкішою.
Не виграє тут ні Путін, ні Янукович – а хтось третій.
Це мусимо бути ми з вами.
Внутрішньобандитські розборки НАС не стосуються.
Путін та Янукович, їх агенти впливу несвідомо працюють НА НАС.
