Во ім'я Сандея Леонідовича Черно-Попова!
Цих дебілів не зупиняє навіть те, що в моїй лівій руці – депутатське посвідчення, а в правій – інвалідний ціпок
Почну свою оповідку з нібито нудних фактів, які поступово перетворюються на такий бойовик, що нудними їх уже не назвеш. Це як той текст у "Зоряних війнах", що рухається вперед і пояснює, в чому суть батальної сцени.
Два роки тому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (№996), при Київській міській державній адміністрації (як і при інших органах виконавчої влади) було створено Громадську раду. Громадська рада – це така тусовка небайдужих громадських активістів (по одному від кожної охочої громадської організації), які мають право контролювати діяльність чиновників.
Громадську раду обирають на два роки, проте за цей час тріумфально жодного разу не зібралася (та ГР, що при КМДА). Не зібралась із простої причини – туди позаписувалася купа "паперових" громадських організацій, та ще й обране керівництво вирішило просто займатися підлабузництвом перед чиновниками і не дошкуляти якимись контрольними заходами. Громадську раду при КМДА просто не скликали, а якщо громадськість "самоскликалась", то набрати кворум було неможливо – "паперових" членів знайти було нереально. Тому по-справжньому дієві громадські організації навіть утворили альтернативну Громадську раду при КМДА – "Київське Віче". І працювали. Однак КМДА більше влаштовували "паперові члени".
Туди позаписувалась купа "паперових" організацій, а керівництво вирішило займатися підлабузництвом
Минуло два роки. Настав час обирати новий склад офіційної ГР при КМДА. Стара ГР створює ініціативну групу з підготовки установчих зборів нового складу Громадської ради. Все законно і чітко. Оголошується кінцевий термін подачі заявок на участь в установчих зборах – 18 січня 2013 року. Пакет документів складається з відомостей про громадську організацію-заявника, копій статутних документів, відомостей про представника організації, що буде членом ГР, та заяви про участь в Установчих зборах, які відбудуться 28 січня 2013 року у приміщенні АТ "Київпроект" за адресою: вул. Б. Хмельницького, 16-22 о 12-й годині (реєстрація з 11:00). Без будь-якого з перелічених документів заявку не розглядають.
Так виглядав апогей уже кишенькових "зборів"
В останній день подачі заявок на третьому поверсі адмінбудівлі за адресою Хрещатик, 44, очікувано вишикувалася черга аж до першого поверху. Ініціативна група прогнозовано виявилася не дуже ініціативною, тому мій київський помічник-консультант Володимир Свєнтицький (який очолює Інститут перехідних суспільств і теж вирішив подати заявку) викликав мене як народного депутата і "пробивну силу". Моєї появи і розповіді про "зателефоную Попову" тоді вистачило, щоб зарядити ентузіазмом молодих підлабузників. Справа прийому заявок зрушила. Зрушила настільки, що на вечір останнього дня подачі було зареєстровано близько 250 громадських організацій. Але справжнє "диво" сталося вранці наступного дня: виявилося, що заявок не 250, а 546!!! Щоправда, дві з них подано неправильно, тому до участі в установчих зборах допущено лише мізерні 544.
Уже тоді мене почали "діймати сумніви". Але подальші події розкрили езотеричну природу "дива примноження" заявників.
Позаяк уже взявся допомагати помічникові, то 28 січня 2013 року об 11:00 вийшов із метро "Театральна" та зайшов у "Київпроект". Охоронцеві на турнікеті сказав: "На Громадську раду", – і той без будь-якого посвідчення пропустив і підказав: "На другий поверх в актову залу". В актовій залі вже мерзли душ 15 громадських активістів, тому я зручно розмістився в коридорі на дивані біля батареї.
Справа прийому заявок зрушила. Настільки, що зареєструвалося півтисячі організацій!
Хвилин через 30 підійшли ще з десяток делегатів, самоорганізувались і почали реєстрацію, бо ініціативна група очікувано проявила безініціативність. 28 січня 2013 року, рівно о 12:00 розпочали Установчі збори нового складу Громадської ради при КМДА у актовій залі "Київпроекту", як і було вказано в заявах кожної з зареєстрованої до участі організації.
Причому порядок створення Громадської ради чітко передбачає, що участь в Установчих зборах беруть лише ті організації, що вчасно (до 18 січня) подали повний пакет документів, а кворум визначається явкою. Скільки зібралося – стільки і хоче працювати. Зауважу, що зібралося не просто 25 людей, а 25 представників живих, діючих київських громадських організацій, більшість з яких має структури в кожному районі Києва (а не "паперових членів").
Розпочавши засідання в актовій залі, вирішили переміститись у фойє – у залі було холодно навіть у верхньому одязі (за що "дякуємо" КМДА).
Обрали головуючого, секретаря, мандатно-лічильну комісію, перевірили делегатів із роздрукованим із сайту списком організацій-заявників. Вели постійну відео- та фотофіксацію зборів. Вирішили: утворити Громадську раду при КМДА у складі 25 організацій і залишити відкритою для долучення всіх охочих живих київських організацій (раніше практикували – створили і все; більше нікого не брати!). Другим протоколом обрали голову Громадської ради при КМДА (за особливу активність такої честі удостоїли саме Володимира Свєнтицького), голову секретаріату та 23 заступників (тобто всі присутні увійшли в керівний склад, щоб розподілити кожному активісту окремий напрям роботи і долучати нові організації вже в конкретні сектори роботи). Вирішили також звернутися до ВСІХ організацій, що подали заявки на участь, щоб безперешкодно долучались. Отака нечувана демократія, що межує з народовладдям!
Засідання провели у фойє – у залі було холодно навіть у верхньому одязі (за що "дякуємо" КМДА)
Не зволікаючи, того ж дня, 28 січня 2013 року, я з новообраним головою Громадської ради при КМДА Володимиром Свєнтицьким відвідав ту саму КМДА. Того самого Попова. Зайшли ми до нього в кабінет і особисто у білі рученьки передали повний, юридично грамотно оформлений пакет документів про обрання нового складу та керівних органів. Додали супровідний лист, де "розжували" деталі та попросили поставити на офіційний сайт КМДА, як того вимагає процедура. Попов був трохи шокований, але не заперечив і висловив бажання співпраці. Ми не забули спуститись у канцелярію (каб. №112) і після довгої дискусії з клерками зареєстрували такий самий повний пакет документів із супровідним листом.
Якщо Ви ще не забули – це був вступний текст, що йде у далину, як у "Зоряних війнах". Темрява розсіюється і починається екшн.
Розбиті вікна – мовчазні свідки сутички
29 січня 2013 року. 08:00. Дзвінок від учорашніх знайомих із нового складу ГР: "На Головпоштамті (режимний об’єкт, Хрещатик, 22) на сьомому поверсі зібралося дві сотні послідовників Сандея Аделаджі і готуються провести (!!!) установчі збори нового складу ГР при КМДА!" О 09:00 виходжу з метро на Майдані Незалежності, проходжу крізь турнікет з охоронцем – лише завдяки посвідченню народного депутата, бо "режимний об’єкт", піднімаюся на сьомий поверх. Підходжу до дверей актової зали і… На дверях прилаштувався канцелярського вигляду типчик і заявляє: "Сюда толька па спіску!". Я йому спокійнесенько пояснюю норми закону про статус нардепа, а воно: "Ахрана! Ні пускать етава!". Хапає воно мене за ліву руку (в якій у мене депутатське посвідчення) і давай викручувати. Йому на допомогу троє "людей у чорному" – найнята охорона "Укрпошти". Та як візьмуться вчотирьох мене з дверей виштовхувати!
Жорстко, скажу я Вам.
На дверях прилаштувався канцелярського вигляду типчик: "Ахрана! Ні пускать етава!"
І не зупиняє дебілів те, що в мене в лівій руці – розгорнуте посвідчення народного депутата, а в правій – інвалідний ціпок (бо вже п’ять років, як через складну травму обох ніг маю другу групу і суттєві обмеження руху). Добрі люди покликали міліціянтів. Добрі міліціянти викликали слідчо-оперативну групу. Добрі слідчі почали складати протоколи. Головне – вхід у залу розблокували й туди почали заходити справжні журналісти, а не тільки ті, що з 8-ї ранку сиділи край сцени, звісивши дебелі ноги. Ті самі "журналісти пилипишина" з округу 223 (хто не у курсі – гугліть)!!!
Ті самі "журналісти"
Надаю я слідчому пояснення. Чую – в залі кричить про допомогу жінка. Вибачаюсь перед дуже ерудованим молодим слідчим і до зали. А там біля самісінької сцени ці дебелі "журналісти" крутять руки тендітній білявці. Я їм ще здалеку пояснюю – "припиніть, мовляв, безлад", але ж там "ноль на масу". Я знов за посвідчення, до них, а цих імбецилів це тільки підігріває – душ 15 на мене навалилися, вирвали з рук посвідчення, хто мені ноги "заплітає", хто руки виламує, а одне одоробло з дуже впізнаваною фізією тишком "під дих" б’є. Добре хоч дівчину у спокої залишили та дали змогу її непритомну до викликаної "швидкої" іншим людям донести. Троє міліціянтів мене насилу відбили в тих "майстрів пєра", які продовжували гамселити і самих правоохоронців, та у кімнату за сценою разом зі мною забарикадувались.
І хто б знав, що все тільки починалось!
На мене навалилося з 15 душ, а одне одоробло з дуже впізнаваною фізією тишком вдарило "під дих"
Далі просто хроніка:
Мені на підмогу оперативно, відклавши всі справи, приїхав Андрій Іллєнко.
Цей по-справжньому мужній молодий чоловік одразу опинився на вістрі подій. Законно вимагаючи надати слово для депутатського звернення, Іллєнко підійшов до сцени і був миттєво атакований неадекватними особами з секти Аделаджі. Нас, двох народних депутатів і діючого легітимного голову ГР Володимира Свєнтицького, притисли до вікна, жорстоко побили і…і сталося друге "диво"! (перше "диво" описане вище – у п’ятому абзаці цього допису).
Братки б'ють Свєнтицького
Замість того, щоб остаточно розірвати нас на шматки за спробу виконати свої законні обов’язки, пришелепкуватий натовп зі скляними очима почав ритмічно плескати в долоні і пританцьовувати. Вони були в екстазі!!! Я, кримчанин-черкащанин-тернополянин (про мою територіальну приналежність – окрема історія), у ту мить багато чого зрозумів у тонкощахкиївської політики:
– зрозумів, чому в перших рядах радісно плескає в долоні жінка африканського походження;
– зрозумів, що мали на увазі мої ранкові співрозмовники, коли розповідали про "двісті послідовників Сандея Аделаджі";
– зрозумів, чому на руках "громадських діячів", що мене гамселили і видирали депутатське посвідчення, були наколоті "хрестики" та "павучки";
– зрозумів природу дивного примноження за ніч заявок на участь у зборах;
– зрозумів, чому Попов дивився вчора на мене дивними очима: втомленими, червоними і затуманеними (востаннє я бачив такий погляд 2004 року, коли єдиний раз у житті спілкувався з маловідомим нардепом Черновецьким Л. М.);
– зрозумів, що мав на увазі мій новий знайомий громадський активіст-"регіонал" (!!!) який тут, у коридорі, розповідав, що хлопчики, які заправляють на сцені, просилися до нього в партійний осередок, а він їх не взяв, бо вони люди того злочинця, що відбирає квартири, гроші і доводить до самогубства простих киян, і тоді вони все ж таки вступили у Партію регіонів через вище керівництво…
Я зрозумів, що Києвом править СЕКТА!!! Секта Сандея Леонідовича Черно-Попова!
Замість того, щоб остаточно розірвати нас, пришелепкуватий натовп зі скляними очима почав ритмічно плескати в долоні і пританцьовувати
Я багато чого зрозумів у ту мить, і тому вже зовсім по-іншому сприймав подальше:
– і спробу підпалу штор на вікні поруч із нами, яку довелося гасити вогнегасником;
– і вибиті вікна;
– і потрощені меблі;
– і погрозу підірвати нас (довелося викликати саперів);
– і вирваний із моїх рук інвалідний ціпок, який так і не повернули;
– і численні удари в обличчя мені і моїм колегам-депутатам, які приїхали визволяти нас;
– і жорстоке побиття жінок;
– і розірвані та чимось порізані костюми (мій і моїх колег);
– і побиття до непритомності Володимира Свєнтицького;
– і скляні очі нападників;
– і злочинні дії полковника міліції, який керував спецпідрозділом міліції і одночасно "журналістами пилипишина", спрямовуючи і тих, і інших ВИНЯТКОВО на народних депутатів-"свободівців" і наших помічників…
Вони всі просто СЕКТА. СЕКТА, яка фанатично служить Новому Пастирю. Сандею Леонідовичу Черно-Попову.
Братки аплодують. У центрі – автор блогу, Едуард Леонов
Фото надані Оленою Халімон
